Дихотомія довіри та недовіри в рекламі

     

      Довіра, будучи неодмінною умовою нормальної комунікації у суспільстві, забезпечуючи розуміння, згоду і відповідно взаємодію у ньому, тільки останнім часом стала предметом соціологічної рефлексії. Лише упродовж останніх п’ятдесяти років соціологи починають описувати і з’ясовувати ґенезу цього Явищеа. Така увага зумовлена тим, що довірі притаманна універсальність. Можна розглядати функціонування відповідних макропроцесів крізь призму відносин, побудованих на довірі, так само змістивши вектор у площину міжособистісних відносин – знову-таки матимемо довіру як базову характеристику для забезпечення їхньої екзистенції. Тобто на різних рівнях, у різних площинах довіра залишається базовою, неодмінною й аксіоматичною характеристикою. Саме це і стимулює продовження досліджень у зазначеному напрямку.

      Довіра є предметом не лише соціологічного аналізу. Вона розглядається в межах психології, філософії (як категорія моралі), антропології. Проведено десятки досліджень, спрямованих на вивчення різних Явищеологічних проявів довіри і довірливості. Розроблено багато методів і конкретних методик вимірювання довіри в міжособистісних відносинах і на вивчення процесуальної динамічної сторони виникнення та руйнування довіри у спільній і кооперативній діяльності. У системі антропологічних наук довіру зазвичай відносять до етичних категорій моралі. У філософській етиці вона розглядається як етична категорія моралі, що відображає моральні відносини між людьми. Один із дослідників довіри в її етичній площині Б. Рутковський розглядає довіру як «моральне поняття, що виражає ставлення однієї особистості до іншої, яке виходить із добропорядності, вірності, відповідальності, чесності й правдивості» [176, с. 14]. Автор виокремлює специфічний об’єкт, який відображає поняття «довіра», а саме ту специфіку відносин, які виникають при її наявності. Але поняття «довіра» не тільки передбачає зв’язки між людьми, а й сферу внутрішнього, тобто суб’єктивного ставлення особистості до цих зв’язків. Б. Рутковський пише, що «без внутрішньої переконливості однієї людини у щирості намірів іншої, без впевненості у тому, що її поведінка відповідатиме моральним нормам, прийнятим у суспільстві, не можуть існувати відносини, засновані на довірі» [176, с. 14]. Фактично, довіра розуміється у моральному контексті як передбачення, прогнозування можливої поведінки людини, що базується на знанні даної людини. Чим повніше й глибше знання про іншу людину, тим точніше можна прогнозувати її поведінку. У етичному плані довіру дослідники зазвичай відносять до усвідомлених раціональних проявів людської поведінки. У психологічній перспективі вона не завжди є усвідомленим і раціональним феноменом. Психологи розглядають довіру у різних ракурсах: довіра до себе і до інших, довіра і активність, довірливі стосунки в організаціях і групах, довіра і навіювання. Одними з перших в області вивчення довіри у зарубіжній соціальній психології працювали С. Джуард і П. Ласкоу, котрі розпочали роботу у цьому напрямку наприкінці 1950-х років. Вони досліджували довіру з погляду саморозкриття внутрішнього «Я» та її функціонування у контексті спілкування людей. Дж. Аллен почав вивчати довіру у контексті міжособистісних відносин, ввів поняття позитивної довіри. У західній соціальній психології склалося два основних напрямки досліджень довіри у спілкуванні: в одному випадку, довірливе спілкування пояснюється шляхом аналізу внутрішньої динаміки особистості, її властивостей і якостей, а в іншому – шляхом аналізу динаміки міжособистісної взаємодії. Як серед психологів, так і серед соціологів немає консенсусу щодо того, чим є довіра. Якщо вказати на конвенційне поле, у якому збігаються думки науковців, то безперечно згоду викликає те, що довіра – це складний Явище суспільного життя, який має багаторівневу природу і повинен досліджуватися з точки зору різних соціальних наук, зокрема з точки зору соціології як узагальнювальної дисципліни. «Серед рівнів довіри можна виокремити базовий рівень, особистісний рівень, соціальний і культурний рівні. Перший пов’язаний з загальною диспозицією довіри, що притаманна кожній людській істоті (базова установка довіри). Особистісний рівень довіри залежить від психологічної структури особистості, виховання і характеру ранньої соціалізації, власного досвіду довіри і недовіри. Соціальний рівень довіри передбачає дослідження відносин взаємодії у межах соціальних груп (як малих, так і великих), характеризується явно вираженим показником довіри у відношенні інших людей, тобто це соціально нормативна установка на сприйняття відношення «свій – чужий», яка передбачає інституціональний характер довіри. Очевидно, що різні типи груп і спільнот мають різні установки довіри всередині і поза межами спільноти. Тим не менше, відносини довіри у соціальних групах характеризуються універсальною природою. На відміну від цього, культурний рівень довіри пов’язаний не з універсальними, а зі специфічними культурними атрибутами довіри в різних національних спільнотах. Відповідно різні рівні довіри входять у компетенцію різних дисциплін – психологія довіри, соціологія довіри, антропологія довіри» [294, c. 16–17].

      Вся работа доступна по Ссылке