Сутність персоналу як економічного ресурсу підприємства

font size="3">

     

      Інтенсифікація суспільного відтворення та формування передумов переходу на інноваційну модель економічного розвитку найбільш гостро ставлять питання ефективної участі людини у виробничій діяльності, а проблема підвищення продуктивності суспільної праці стає все актуальнішою. Управління соціально-трудовими процесами в умовах становлення нового способу виробництва – інноваційної економіки – потребує комплексного, системного підходу до дослідження процесів у соціально-трудовій сфері, який дозволяє розкрити все різноманіття зв’язків між різними соціально-економічними явищами. Вирішення даного завдання потребує розробки цілісної теоретичної концепції, яка дозволяє розглядати складну систему явищ господарського життя у взаємозв’язку та взаємообумовленості.

      Значну роль у ефективній діяльності підприємства відіграє персонал, який володіє можливостями відтворення своєї продуктивності. Для характеристики участі людини у трудовій діяльності економічна наука накопичила безліч понять, які відображають різні етапи розвитку уявлень про форми та фактори виробничої діяльності: робоча сила, трудові ресурси, людські ресурси, персонал, людський капітал, трудовий потенціал тощо. Кожна з наведених категорій впліталась у канву категоріально-понятійного апарату економічної науки відповідно до вимог практики, які збагачують її зміст, формуючи та розвиваючи її теоретичну та методологічну базу.

      Зарубіжна та вітчизняна економічна наука зібрала великий досвід аналізу процесів формування, розвитку і використання персоналу. Характеризуючи різні його складові, науковці-економісти у процесі аналізу використовують різні економічні категорії. Зазначимо, що в умовах функціонування планової економіки категорія „трудові ресурси” застосовувалась як „планово-облікова категорія для складання балансу праці та обліку працездатного населення”, а також характеризувалась і як „частина виробничих сил” [61, с. 8–9].

      З розвитком ринкових відносин у суспільстві змінюється і погляд на сутність категорії „трудові ресурси”. Деякі вчені вже значно ускладнюють сутність та підходи до аналізу і характеризують „трудові ресурси як частину населення країни, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, культуру, здібності, кваліфікацію, професійні знання для роботи в суспільно корисній діяльності” [75, с. 11].

      За визначенням Г.В. Осовської та О.В. Крушельницької трудові ресурси – це частина населення, яка характеризується фізичними та розумовими здібностями до праці. До їх складу включають передусім населення працездатного віку. Працездатний вік – один із елементів умовної градації віку людини, зайнятої трудовою діяльністю. Межі працездатного віку визначаються законодавчо в кожній країні. Так, у скандинавських країнах працездатний вік становить 65 років як для чоловіків, так і для жінок. До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, та підлітки, які з тих чи інших причин працюють у сфері виробництва [137].

      Згідно із визначенням Н.І. Єсинової, трудові ресурси – це частина населення країни, яке за своїми фізичним розвитком, розумовими здібностями та знаннями здатне працювати в народному господарстві [80].

      Ми згодні з визначення, що трудові ресурси – це частина працездатного населення, яке характеризується необхідним фізичним розвитком, здоров’ям, професійними знаннями, розумовими здібностями та здатне працювати в народному господарстві. Дане визначення поняття трудових ресурсів належить до характеристики частини населення всієї країни, але його також можна застосовувати і для дослідження на конкретних підприємствах.

      Вся работа доступна по Ссылке