Характеристика сутності ресурсного потенціалу підприємства та специфіка його формування в сільському господарстві
Вихід з кризового стану сільського господарства країни та її регіонів, досягнення корінного перелому в розвитку аграрного сектора в умовах становлення ринкових стосунків вимагають комплексних добре скоординованих заходів. Як зазначено в Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 р., ,,аграрний сектор (сільське господарство, харчова і переробна промисловість) забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, є одним з основних бюджетоутворювальних секторів національної економіки” [2, с. 4].
Проте, як констатує П. Т. Саблук серед невирішених загальнодержавних питань, які потребують першочергового розв’язання залишається ,,питання відтворення потенціалу сільськогосподарських підприємств до рівня, який забезпечує їх конкурентоспроможність” [180, с. 15]. Погоджуючись с думкою автора, багато економістів-аграрників [6, 8, 15, 43, 59, 89, 122] єдині в твердженні, що головною ланкою аграрних перетворень є відношення до потенціалу підприємств, підвищення ефективності його використання з метою забезпечення потреб країни в продовольстві і сировині.
В наукових розробках вчених Луганського НАУ [57, 63, 91, 135, 198, 200] також розглядалася проблема використання потенціалу сільськогосподарських підприємств, доведена його виняткова значущість для ефективного та максимально результативного сільськогосподарського виробництва України.
Принципово новою проблематику потенціалу підприємства на сьогодні вважати не можна, адже їй присвячено цілу низку робіт. Сучасна економіка запозичила термін ,,потенціал” (від лат. ,,роtentia” – сила) з фізики, де він означає кількість енергії, яку накопичила система і яку вона спроможна реалізувати в роботі [171, с. 16]. Спочатку цей термін вживався для характеристики фізіологічних можливостей та інтелектуальних здібностей людини. З розвитком науково-технічного прогресу загострюється увага до теоретико-методичних основ цього терміну, який нерозривно пов’язується з економічними процесами і обґрунтовано визнається як економічна категорія.
Поняття ,,потенціал” в літературі трактується по-різному – від надзвичайно вузького його розуміння як річного обсягу виробництва продукції до таких всеосяжних категорій, як соціально-економічна система [143, с. 19; 146, с. 57]. Досліджуваний термін є багаторівневим об’єктом дослідження, оскільки в сучасних публікаціях його використання стосується мікроекономіки, тоді як потенціал господарських суб’єктів визначає потенціал регіону, галузі та в цілому України. Таким чином, за ознакою відокремлення продуктивних сил потенціал можна поділити на потенціал країни, потенціал галузі, потенціал регіону, потенціал підприємства [138, с. 52 ].
Отже, дану економічну категорію як об’єкт наукового пізнання в широкому науковому вжитку почали використовувати в кінці 70-х – на початку 80-х років XX століття. Питання визначення, оцінки, формування й ефективного використання аграрного ресурсного потенціалу активно вивчалося в цей час у зв’язку з плануванням державних закупок сільськогосподарської продукції [44, с. 14]. За кордоном потенціал теж розглядається здебільшого як ресурс, але не відносно окремого підприємства, а відносно країни, регіону (військовий, промисловий, природний) [70, с. 13].
У 90-х роках значення наукових розробок, пов’язаних з потенціалом підприємства дещо змінилось, поступившись дослідженням проблем реформування виробництва на засадах приватної власності, адаптації економіки до ринкових умов господарювання та ін. Проте останніми роками простежується певне пожвавлення наукових досліджень стосовно формування й ефективного використання в цілому потенціалу підприємств та його окремих елементів [ 71, с. 42].
Об’єктивна необхідність розробки нового показника для цілей оцінки, аналізу та планування виникла, у першу чергу, у зв’язку із скороченням за останні десятиріччя тривалості циклу розвитку як окремих технічних систем, так і господарських комплексів, підприємств, галузей у цілому. В умовах такого прискорення знадобився показник, що дає можливість охарактеризувати одночасно стан та умови функціонування об’єкта у сучасності та побудувати досить достовірну модель його очікуваних змін та оточуючого середовища на досить великий період часу, порівняно із циклом (етапом) розвитку самого об’єкту. Для України важливість розробки такого комплексного показника посилюється ще й тим, що з переходом до ринкових відносин з’явилася нагальна потреба у створенні та розвитку національної системи вартісної оцінки власності як у ході приватизації, так і для звичайного продажу.
Вся работа доступна по Ссылке
