Удосконалення алгоритму оцінки ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств
За висновком фахівців національного Інституту стратегічних досліджень: ,,в цілому тенденції сільськогосподарського виробництва у 2001-2010 рр. свідчать, що цей вид економічної діяльності не набув нових якісних стимулів для зростання. Його динаміка в умовах відсутності значущих кроків щодо модернізації, структурного реформування та вирішення фінансових потреб виробників була досить нестабільною та залежала майже виключно від природно-кліматичних чинників, що у свою чергу створює високі ризики для сільськогосподарських виробників” [196, с. 68].
При цьому невизначеність наслідків діяльності сільськогосподарських підприємств зумовлена істотною залежністю всіх ланок аграрного виробництва від погоди та клімату. Так, за результатами проведеного анкетування (додаток Ф) серед керівників та спеціалістів СТОВ ,,АБТ” та ФГ ,,Незалежність” 90,6% респондентів в якості найбільш значущих факторів, які впливають на результативність сільськогосподарського виробництва виділили природно-кліматичні.
Дана особливість свідчить про недостатній рівень ефективності використання аграрного ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств. Адже, як доводять дослідження багатьох авторів [5, 21, 55, 92], за умови інтенсифікації землеробства ця залежність зовні ніби нівелюється, в застійних умовах - посилюється, за деградації господарювання коливання урожайності від змін погоди є провідною її ознакою за зменшенням продуктивності і значного збільшення мінливості результату сільськогосподарського виробництва. Так, за даними М. М. Маренича та О. В. Веревської при екстенсивному рівні ефективність землеробства на 60% залежить від природних факторів, а при інтенсивному вплив умов навколишнього середовища зменшується майже втричі [117, с. 19].
Таким чином, значна частина ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств, а саме природно-кліматичні ресурси використовуються неефективно, що пов’язане в першу чергу з недостатньою вивченістю особливостей їх прояву на регіональному, обласному та районному рівні. За даними Т. Р. Стефанівської , використання метеорологічних ресурсів сільськогосподарськими культурами не перевищує 40–60% [194, с. 65].
Тому в сучасних умовах господарювання особливої актуальності набувають розробки агрометеорологічних стратегій адаптації землеробства та окремих сільськогосподарських культур, які наведені в працях провідних учених-аграріїв України та Росії (В. П. Дмитренко [68], О. Д. Сиротенко [187], А. Я. Глушко та С. В. Лобанова [55] та ін.). При цьому в основі даних розробок є оцінка агрокліматичних ресурсів відповідної території як частини кліматичних ресурсів, що найістотніше впливають на об’єкти сільськогосподарського виробництва (рис. 3.2).
Таким чином, згідно з коливанням меж агрокліматичних зон відбувається певне зміщення просторових ознак сільськогосподарського виробництва: розподіл посівних площ, зміст ланок систем землеробства, терміни виконання технологічних операцій і т.д. При цьому потенціал агрокліматичних ресурсів, поряд із обсягом, вміщує ступінь їх сприятливості щодо сільськогосподарських об’єктів. Він є ознакою певної місцевості, визначає спеціалізацію та зумовлює межі інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Внутрішня структура агрокліматичних ресурсів задовольняє загальні потреби для розвитку сільськогосподарського виробництва на відповідному рівні. В цілому сукупність агрокліматичних ресурсів впливає на ефективність використання ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств.
Вся работа доступна по Ссылке
