Культура міжособистісної взаємодії як педагогічна проблема
Людські взаємини завжди являли і будуть становити значний науковий інтерес для дослідників, об’єктом вивчення яких є індивід. "Суспільство – це продукт взаємодії людей" [109, с. 402], з яких формується моральний клімат у колективі, країні і світовому співтоваристві.
Найважливішою частиною людської культури є освіта. Разом з тим "однією з причин світової кризи в галузі виховання є розрив між існуючою системою освіти і реальними умовами життя суспільства" [93, с. 10]. З цією думкою погоджується більшість дослідників проблем сучасної освіти, зокрема Джеймс Перкінс [102], Ю.Щербяк [222]. На думку В.Лутая, на переломних етапах розвитку людства, пов’язаних із необхідністю переходу до нового типу освіти, "однією із найважливіших проблем підготовки особистості стає вирішення питання про виховання в людей нового типу культури, її нових світоглядно-філософських основ" [102, с. 13].
Методологічна основа дослідження як система різних точок зору на вирішення такої складної проблеми як культура (індивідуальні та соціальні чинники) передбачає наступну трирівневу структуру: 1) фундаментальні загальнонаукові принципи; 2) конкретно наукові принципи, що лежать в основі педагогічної галузі; 3) систему конкретних методів, які використовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань. Стосовно дослідження джерелами педагогічних "принципів є філософія та ідеологія (система ідей і поглядів)" [181, с. 201], гносеологія (теорія пізнання) [199, с. 118], психологія, передовий досвід педагогічної роботи та організації загальноосвітньої підготовки учнів основної школи.
Перш за все складність вищезазначеного особистісного новоутворення (культури) підтверджує те, що воно виступає предметом міждисциплінарного дослідження водночас декількох наук, зокрема, філософії та історії, соціології і психології особистості, соціальної педагогіки, конфліктології й культурології, юридично-правових наук та наук психофізіологічного й культурно-мистецького циклу тощо. Тому завдання, які стоять перед дослідженням, вимагають інтегрованого вивчення взаємин між учнями основної школи в найрізноманітніших ситуаціях: у туристському гуртку, в умовах творчого співробітництва, конкуренції чи конфлікту у туристському поході, у колективі під час спільної трудової діяльності.
Важливою з точки зору методології дослідження є така філософська категорія, як взаємодія. Під взаємодією розуміють контакти, зв’язки двох і більше особистостей, у результаті яких відбувається зміна їхніх суджень, оцінок, ставлень, поведінки та діяльності. Глибина, багатогранність і неочікуваність людських взаємин повною мірою залежить від унікальності та неповторності особи. Виходячи з цього, культуру міжособистісної взаємодії ми розуміємо як багатоаспектний соціально-психологічний феномен, котрий потребує різнобічного глибокого та детального аналізу.
По-перше, взаємодія має об’єктивний і універсальний характер. У силу універсальності взаємодії здійснюється взаємний зв’язок усіх структурних рівнів буття, забезпечується матеріальна єдність світу. За визначенням філософського словника "взаємодія – це категорія, що відображує процеси впливу різних об’єктів один на одного, їх взаємну обумовленість, зміну стану, взаємоперехід, а також породження одним об’єктом іншого" [199, с. 81]. Взаємодія являє собою вид безпосереднього або опосередкованого, зовнішнього або внутрішнього відношення, зв’язок. Властивості об’єкта можуть з’являтися і бути пізнаними тільки у взаємозв’язку з іншими об’єктами. Поняття взаємодії знаходиться у глибокому зв’язку з поняттям структури. Взаємозв’язок виступає як чинник інтеграції, завдяки якому відбувається об’єднання частин у визначений тип цілісності.
Вся работа доступна по Ссылке
