Особливості виховання національної культури учнів засобами декоративно-прикладного мистецтва
На тривалий і складний процес виховання національної культури учнів завжди впливали і впливають численні соціально-політичні, економічні, культурологічні та інші чинники. У кінці XIX – на початку ХХ ст. такими визначальними ознаками були: традиції та звичаї українського народу, розширення та розвиток української школи та шкільництва, вдосконалення системи освіти та недостатнє її фінансування.
У нашому дослідження вважаємо за необхідне зупинитися детальніше на вищезазначених чинниках.
У контексті вищезазначених подій слушним є міркування М. М’ясковського, який у праці «Педагогічна освіта Австрії ХІХ – початку ХХ ст..» [152] підкреслив той факт, що саме «програма розбудови національної школи, педагогічної освіти, розроблена галицькими педагогами другої половини XIX ст., хоча й була певною мірою лише декларативною і не окреслювала конкретних шляхів для запровадження її на галицькому ґрунті в реальних умовах, все ж стала значним досягненням педагогічної думки і слугувала основою для роботи з розвитку теорії та практики національного шкільництва в наступні роки» [152, с. 13].
Згідно з Імперським законом про народну школу від 1869 р., вивчалися такі предмети: «релігія; теорія виховання та навчання; їх історія та суміжні науки; граматика, написання творів та література; математика (арифметика, алгебра та геометрія); природничі науки (зоологія, ботаніка та мінералогія); фізика та елементарна хімія; географія та історія; конституція; сільське господарство з особливим акцентом на вивчення ґрунтів; письмо; креслення (геометричне і від руки); музика; гімнастика.
Крім того, учні закладу, де була така можливість, ознайомлювалися з методикою викладання для глухих та сліпих, а також із структурою роботи добре організованого дитячого садка» [152]. Пізніше, у циркулярі від 26 травня 1874 р., було подано докладні інструкції щодо викладання окремих предметів навчання таким чином, щоб цей процес у всіх навчальних закладах був чітко регламентованим [152, с. 88]. Цікавим, на наш погляд, є заснування так званих підготовчих класів при педагогічних закладах, що набуло поширення починаючи з 1883 р. Щодо їхнього навчального плану, то він охоплював, відповідно до поставлених вимог, наступні предмети (кількість годин на тиждень): релігія (2) – їй приділялося багато уваги; мова викладання (8) – на ній акцентувалося не менше, починаючи ще від вступного іспита; географія та історія (2); арифметика (3); геометрія і креслення від руки (3); природознавство (2); письмо (3); співи та гра на скрипці (3); гімнастика (2). Навчання у цих підготовчих класах завершувалося екзаменом, який, у випадку переходу в педагогічний заклад, набував статусу вступного іспиту.
Вся работа доступна по Ссылке
