Роль сім’ї у вихованні почуття національної ідентичності в учнів старшого шкільного віку
Сім’я відіграє значну роль у вихованні й становленні особистості, формуванні її світогляду, звичок, потреб, ідеалів, ціннісних орієнтацій. Саме в батьківській родині закладаються основи громадянської культури, усвідомлення підростаючою людиною себе часткою соціоприродного середовища своєї Батьківщини. Сім’я є тим первинним осередком, де викристалізовується почуття національної ідентичності, де дитина опановує соціальний досвід, успадковує традиції.
Слушною є думка вітчизняних та зарубіжних учених (А. Іванов, І. Снєжкова, Т. Стефаненко, Е. Еріксон та ін.), що саме від сім’ї залежить успіх виховання майбутнього дорослого громадянина [11; 29; 30; 40]. На визначну роль сім’ї у справі громадянського виховання вказували А. Макаренко, В. Сухомлинський, М. Стельмахович. У вітчизняній педагогіці В. Сухомлинський був першим, хто наголошував на необхідності гармонійної єдності сім’ї, соціального і природного середовища у вихованні в молодої людини високих громадянських почуттів. У педагогіці США непересічну роль у цьому плані відіграли О. Леопольд, Г. Пінчот, Дж. Дьюі та інші. Їхні ідеї і практична діяльність мали значний вплив і на сімейну педагогіку Канади. Безпосередньо в Канаді ідеї єднання сімейного, природного і соціального факторів у громадському вихованні обстоювали Дж. Джонстон, М. Максвел, А. Сіарс, І. Херберт та ін.
Проблема виховання в сім’ї почуття національної ідентичності у молодої генерації канадців є перманентно актуальною. Особливо вона пов’язується з учнями старших класів середньої школи, насамперед тієї її частини, чиї батьки нещодавно переїхали до Канади на постійне місце проживання. Вони самі ще слабо усвідомлюють, а то й зовсім не пов’язують себе з канадською нацією, яка знаходиться на стадії формування. Тому прищеплювати дітям громадянські почуття, які в них тільки мають сформуватися, вони не в змозі. Для уряду Канади розв’язання цієї проблеми є важливим державним завданням, до якого залучаються всі сучасні засоби масової інформації, працюють різноманітні студії, клуби, консультаційні служби. Значну роль у роботі з батьками відіграє школа, де навчаються діти новоприбулих батьків. Суттєвою перепоною на шляху ефективного виховного впливу сім’ї на особистість старшокласника є приклад космополітичної молодіжної культури, яка популяризується через мережу Інтернет, кіно, телебачення, відеоматеріали, літературу спокусливого, але невисокого художнього ґатунку. Всі ці та інші негативні фактори привносять певний дисонанс у процес виховання почуття національної ідентичності старшокласників. У зв’язку з цим канадський уряд звертає увагу на піднесення і зміцнення престижу сім’ї, підвищення ролі батьків у подоланні проблем виховання гідних громадян, для яких почуття національної єдності є “не абстрагованою від життя ідеєю, а сенсом достойного існування” [35].
Старший шкільний вік є перехідним періодом розвитку особистості дитини. Північноамериканські вчені характеризують його таким чином: “Юнацький вік – це час динамічного, бурхливого розвитку людини з початку пубертатного періоду і до переходу в стадію дорослої людини. Упродовж цього терміну індивід ідентифікує себе з оточенням, визначає власне фізичне, інтелектуальне, соціальне і емоційне “Я” та власне місце у суспільстві й довкіллі” [42, с.10; 106]. Академік Л. Виготський запропонував три підходи до дослідження юнацького віку:
біогенетичний, соціогенетичний та психогенетичний [6]. Загальною рисою біогенетичного та соціогенетичного підходів юнацького періоду є те, що розвиток особистості спонукають позапсихічні фактори. Психогенетичний підхід на перший план висуває розвиток власне психічних процесів. Цей підхід містить три напрями: психодинамічний (Е. Еріксон та ін.), персоналістичний (Е. Шпрангер, Ш. Бюлер та ін.), когнітивістський (Ж. Піаже, Л. Колберг та ін.).
Вся работа доступна по Ссылке
