Макроекономічні, галузеві і регіональні особливості національного господарства: базові суб’єкти
Економічний розвиток будь-якої держави залежить від різноманітних факторів: природно-ресурсного потенціалу, клімату, історичного та політичного розвитку суспільства, ступеню і форм використання національного багатства, менталітету населення, інтелектуального капіталу. Ці фактори визначають рівень розвитку господарства, його структуру, взаємозв’язки окремих елементів господарської системи, що в сукупності впливає на економіку держави, у складі якої відбуваються постійні зміни.
Національна економіка є сукупністю всіх галузей, господарських комплексів і регіонів країни, об’єднаних в єдине ціле різноманітними економічними зв’язками; історично сформована в певних територіальних межах система суспільного відтворення [1, с. 35].
Формування національного господарства України відбувалося впродовж кількох століть, протягом яких Україна не була суверенною державою, а входила до складу різних країн: Польщі, Росії, Австро-Угорщини, Литви тощо, з початку ХХ століття Україна ввійшла до складу СРСР. Функціонування України у складі інших держав здійснило визначальний вплив на розвиток господарської системи сучасної національної економіки, адже за часів підпорядкування іншим державам не враховувалися національні інтереси і Україна була лише механізмом у стратегії метрополій, і слугувала, перш за все, сировинною базою, чому сприяли багатий природно-ресурсний потенціал і дешева робоча сила.
Величезний вплив на розвиток національного господарства здійснила радянська політика управління економікою, яка характеризувалася одержавленням приватної власності; заміною ринкових інструментів на п’ятирічні плани, що ґрунтувалися на суб’єктивних оцінках доцільності розвитку тих чи інших галузей; директивним підходом в управлінні економікою, який визначав структуру пропозиції на ринках товарів та послуг; неврахуванням попиту на продукцію, що призвело до значних диспропорцій у галузевому розвитку, а також дефіциту товарів народного споживання; замкнутістю радянської економічної системи, що уповільнило міжнародний обмін досвідом тощо. Характерним для радянських часів був нерівномірний галузевий розвиток – поряд із занепадом одних відбувалося процвітання інших галузей.
Сімдесятирічна практика планомірного розвитку економіки країни не забезпечила ліквідації структурних народногосподарських диспропорцій [2, с. 186]. Орієнтація на стрімкий розвиток військово-промислового комплексу зумовила велику потребу у ресурсах, яку у значних обсягах задовольняла Україна. Саме тому найбільшого розвитку за радянських часів набули такі галузі економіки, як машинобудування, металургія, хімічна промисловість. Разом з тим, достатньо розвинутими були також окремі напрямки харчової та легкої промисловості.
За виробничим потенціалом і чисельністю населення Україна - друга після Росії держава СНД; у 1989 р. в Україні було вироблено понад 16 % загальносоюзного національного доходу [3]. Після розпаду СРСР в Україні залишилося більше третини потужностей металургійного виробництва, четверта частина видобутку вугілля, значна частина виробництва обладнання для гірничої, металургійної, легкої та харчової промисловості, транспортних засобів [4, с. 119–120].
Функціонування України в складі СРСР здійснило значний вплив на подальший розвиток національного господарства незалежної держави. Основні складові галузевої структури на початку незалежного функціонування України є характерними і для сучасного стану національної економіки. При цьому звичайно не можна не констатувати той факт, що за період незалежності України в структурі національного господарства відбулися певні зміни, які хоч і не носять глобального характеру, але є досить суттєвими. Так, з одного боку, під впливом розірвання виробничо-технологічних ланцюгів, що існували в економіці СРСР, занепали галузі, що виробляли товари кінцевого споживання, а з іншого набули гіпертрофованого розвитку галузі, що виробляють продукцію сировинного характеру з низьким рівнем доданої вартості, такі як металургія та виробництво добрив [5]. Тобто, історичні тенденції розвитку економіки з урахуванням природно-ресурсного потенціалу в певній мірі характеризують сучасний розвиток національного господарства.
Аналіз макроекономічних особливостей національного господарства показує, що за даними Державного комітету статистики України [6], показник темпу зростання реального ВВП (додаток А) постійно змінюється. На початку становлення України як незалежної держави темп росту ВВП у порівнянні до попереднього року мав спадне значення. Низький рівень ВВП досяг свого апогею в 1999 р., коли становив 40,8 % значення ВВП 1990 р. Така ситуація була обумовлена гіперінфляцією, приватизацією та перебудовою економіки України, а також частими змінами законодавства та становленням податкової системи, що гальмувало розвиток економіки. Починаючи з 2000 р., після того, як основний етап переділу власності та перебудови економіки було завершено і національна економіка України почала спрямовуватись на розвиток, ВВП показав тенденції до зростання. Але за 19 років росту ВВП не досяг рівня 1990 р., і в 2010 р. становив лише 65,8 % значення ВВП 1990 р. У рейтингу країн світу за показником ВВП у 2010 році Україна посіла 39 місце [7], але такі досягнення нівелюються низьким рівнем ВВП на душу населення.
Вся работа доступна по Ссылке
