Обґрунтування організаційно-педагогічних умов виховання соціальної спрямованості студентської молоді

     

      На шляху виховання соціальної спрямованості студентської молоді постає необхідність висвітлення сукупності педагогічних (виховання і самовиховання) та соціальних впливів (об’єктивних умов життєдіяльності, котрі відтворюються у вчинках і поведінці студентів). Сукупність таких взаємовпливів в умовах функціонування педагогічного процесу у вищій школі здійснює як безпосередній, так і опосередкований вплив на їх особистість, що забезпечується організаційно-педагогічними умовами, до яких ми відносимо:

      – інтеграцію виховних зусиль вишу як педагогічного й соціального середовища;

      – організацію цілеспрямованого впливу на студентське середовище в процесі освітньо-виховної діяльності;

      – використання виховних і освітніх можливостей (зміст, форми, методи, засоби) для реалізації потреб спілкування у студентському середовищі;

      – формування системи знань, умінь і навичок адаптації до конкретних умов соціуму. Нам належить розглянути зазначені умови виховання соціальної спрямованості студентської молоді, що містять у собі такі елементи взаємодії обох сторін, як роз’яснення цілей і завдань суспільної діяльності, прийняття їх як соціальну групу; створення можливості для реалізації обраних методів, засобів і форм організації педагогічного процесу, до яких входить організація взаємозалежної діяльності соціальних інституцій, громадських організацій; забезпечення взаємодії всіх суб’єктів виховання; створення сприятливих умов; застосування різноманітних критеріїв стимулювання активності студентської молоді.

      Виховання соціальної спрямованості студентської молоді забезпечується першою умовою, що пов’язана з інтеграцію виховних зусиль вишу як педагогічного й соціального середовища. У дослідженнях педагогів, психологів, соціологів в основі успішності функціонування повноцінного соціокультурного середовища спостерігається регульована успішність соціальних змін, які лежать не тільки в площині сьогоднішніх регулятивно-управлінських дій, а й переважно в межах об’єктивних довготривалих чинників, у тому числі й виховних впливів на студентське середовище [28; 35; 183–185].

      Вплив на середовище, що безпосередньо оточує молодь, зокрема студентську, досліджували соціологи П. Бергер, С. Лапина, П. Лукман, Р. Смирнова. Вони аналізували соціальну дійсність, прогресивні чинники, на які можна спиратися у справі впливу на студентське середовище, яке у свою чергу впливає на формування життєво важливих якостей і цінностей особистості. Теоретичний аналіз проблем соціокультурного середовища здійснювався в дослідженнях зарубіжних науковців (Ж. Атанасов, К. Бернара, В. Болгарін, М. Дюверже, Р. Ешбі, З. Зборовський, І. Кеннона, Дж. Конант, Ж. Ошанков, Е. Радлінська, Г. Сельє, Ж. Фрідман, Ю. Халасинський, Л. Цопа).

      Вітчизняна педагогічна думка розглядає виховний вплив вишу на студентське середовище як спеціальну соціологічну теорію, що виникла внаслідок інтеграції соціології і педагогіки, що зумовлене необхідністю інтеграції виховних зусиль, взаємопроникнення категорій і методів дослідження, зумовлене характером виховання як соціального явища. Ці ідеї не нові, вони мають значно глибше коріння. Так ідеї трансформації школи, активного способу засвоєння знань, демократизації навчально-виховного процесу, його управління розробляли Г. Ващенко, Дж. Дьюї, С. Русова, В. Сухомлинський.

      Вся работа доступна по Ссылке