Модель виховання соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі
Виховання соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі зумовлено універсальною, динамічною, багаторівневою структурою освітньо-виховної діяльності, яка передбачає мету, засоби, результати і сам її процес. Таку виховну діяльність ми розглядаємо як систему, що включає в себе ціле покладання, аналіз ситуації, вибір засобів, процес реального впливу й оцінку результатів.
Мета виховання соціальної спрямованості повинна реалізовуватися у визначенні домінувальних шляхів, відтворювальних за своєю спрямованістю, найбільш продуктивних у сучасній і точній діагностиці спонукань, здатних стимулювати розвиток позитивних мотивів у студентської молоді, перешкоджати зміцненню негативних, протирічливих інтересів суспільства та особистості. Вважаючи відповідальним ставлення до освітньо-виховної діяльності й переконаності в її необхідності основою соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі, ми розглядаємо позитивну соціальну спрямованість як суспільну цінність, яка визначається в потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, які посідають місце мотивів і дій.
Ефективний розвиток цих інтересів і потреб, ідеалів і переконань відбувається в системі освітньо-виховної діяльності, а завдання виховання соціальної спрямованості студентської молоді можна розв’язувати шляхом включення у виховний процес ефективного використання суспільної колективістської мотивації з метою виховання цієї категорії молоді.
Трактування спрямованості як певної змістовної поведінки особистості не дозволяє нам обмежитися розглядом соціальної спрямованості тільки в цьому аспекті. Постало за необхідне більш ефективно, диференційовано розглянути педагогічне цілепокладання, що передбачає прояв провідних потреб як мотивів суспільної діяльності студентства. Така освітньо-виховна діяльність забезпечує морально-психологічну стійкість і організованість особистості, мобілізуючи емоційно-вольову сферу студентів. У когнітивному, мотиваційному й емоційно-ціннісному компонентах акумулюється вихідна виховна ситуація, що характеризується взаємодією професорсько-викладацького складу, кураторів, батьків і студентів, рівнями підвищення ефективності всіх трьох показників соціальної спрямованості і виховуючими засобами, які ми вибрали залежно від особливостей середовища. У зв’язку з цим необхідно зауважити, що соціальна спрямованість як системне утворення не піддається безпосереднім виховним впливам. Вона виховується ефективно в процесі життєдіяльності, у результаті взаємодії цілеспрямованих педагогічних впливів, внутрішніх особистісних ресурсів і загальних соціальних умов.
Перш за все, необхідно визначити принципи, що були підґрунтям такої організації і формування рівнів сформованості соціальної спрямованості студентів. Оскільки соціальна спрямованість студентів – це складне інтегральне педагогічне утворення, зумовлене впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, важлива складова самосвідомості особистості студентів, яка знаходиться в органічному та інтегрованому зв’язку з іншими складовими. Її виховання вимагає системності і логіки. Кожен принцип, використаний у цьому дослідженні, зумовлюється чи простежується через інший, створюючи завдяки цьому свою систему принципів оптимізації виховання соціальної спрямованості. Це надає дослідженню системності, змістовності, педагогічної наповненості. На етапі виховання якостей соціальної спрямованості принцип саморегуляції діяльності і поведінки [2] є основним і детермінувальним чинником спрямованих дій особистості студента, тому що це свідоме цілеспрямоване спрямування, побудова і перетворення суб’єктом власних дій і вчинків відповідно до особистісно значущої мети.
Вся работа доступна по Ссылке
