Історіографія проблеми толерантності в науковій літературі

     

      Багатоаспектний характер сучасних досліджень у галузі гармонійного виховання особистості, а саме проблеми толерантності, зумовлює звернення до різноманітних дисциплін – філософії, історії, етики, культурології, педагогіки і психології, оскільки проблема формування толерантності розглядається в контексті філософських, культурологічних, а також педагогічних питань розвитку особистості.

      Для повноцінного усвідомлення феномену толерантності в сучасній педагогіці і визначення власного бачення цього поняття звертаємося до історіографії проблеми толерантності в зарубіжній і вітчизняній науковій літературі. Вивчення наукових матеріалів зарубіжних авторів свідчить про відсутність поняття «толерантність» в епоху цивілізацій античного світу, Середньовіччя і до початку XVI ст. Наукові джерела свідчать про наявність передумов для формування сучасного розуміння толерантності, серед яких слід відзначити найсуттєвіші: роздуми філософів зазначеного історичного періоду щодо гармонійних стосунків у межах держави; висловлювання про відносність істини; апелювання до таких етико-філософських понять, як любов і терпимість, стриманість і дружба між людьми.

      Хоча в часи Античності тема толерантності ще не набула окремого філософського значення, її мотиви можна простежити у висловлюваннях таких відомих мислителів, як: Сократ [175], Платон [226], Аристотель [15], Демокрит [116], Геродот [87], Сенека [251], Тертуліан [272] та ін. Вважаємо, що використання поняття «терпимість» в літературі зазначеного історичного періоду – це перший крок на шляху до сьогоденного тлумачення толерантності, саме тому вважаємо за необхідне в подальшому дослідженні простежити становлення феномену толерантності, відштовхуючись від понять «терпимість», «терпеливість», «істина», «співдружність» та «дружба», «доброчесність» і «любов» у працях філософів, оскільки зазначені поняття можна віднести до сутнісного змісту сучасного розуміння і трактування поняття «толерантність».

      Зворотним моментом античної філософії вважається діяльність Сократа, який був першим, хто, ототожнюючи доброчесність і знання, спрямував увагу філософів на беззаперечне значення людської особистості. Філософ закликав до самопізнання і вказував на існування людського права на власні переконання, ідеї і позиції незалежно від того, чи відповідають вони повністю існуючим нормам у суспільстві. Він вважав, що істинне пізнання дає орієнтири людині у повсякденному житті, саме тому цінність будь-якого пізнання полягає у тому, щоб навчитися розумно вести людські справи [175].

      Вся работа доступна по Ссылке