Характеристика форм та засобів виховання інтересу молодших школярів до навчально-пізнавальної літератури в позакласній роботі

     

      У позакласній роботі особливо яскраво розкриваються природні потреби молодших школярів, зокрема в активній діяльності та самоствердженні. Позакласна робота – це різноманітна освітня, виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів школярів, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

      Позакласну роботу потрібно розглядати як складову частину навчально-виховного процесу, як одну з форм організації дозвілля, бо вона сприяє розвитку читацького інтересу і, як наслідок, поглибленню отриманих знань, розкриттю індивідуальних особливостей кожного учня, розвитку самостійності та творчої активності школярів. У педагогічному словнику С. Гончаренка позакласна робота в школі визначається як „складова частина навчально-виховної роботи, одна з форм дозвілля учнів. Позакласна робота організовується та проводиться в позаурочний час” [7193, с. 38].

      Позакласна робота – це, з одного боку, педагогічна система, що володіє цілісними властивостями і закономірностями функціонування, а з іншого – невід’ємна частина системи освіти. Позакласна робота ставить перед собою важливу мету – це формування й розвиток творчої особистості учня [193. с. 24].

      Під позакласною роботою науковці розуміють необов’язкові систематичні заняття учнів із викладачем у позаурочний час [191, с.69]. Суть позакласної роботи визначається діяльністю школярів у позаурочний час під керівництвом учителя. Позакласній роботі завжди приділялася значна увага з боку багатьох учителів, методистів і вчених.

      Великий розвиток позакласна робота отримала в 20-ті роки ХХ століття, коли в школах почали активно створюватися різноманітні гуртки, самодіяльні колективи, агітбригади. Педагогами (А. Макаренко, С. Шацький, В. Сорока-Росинський) [159; 309; 12] розглядали позаурочну роботу як невід’ємну частину виховання особистості, заснованого на принципах добровільності, активності та самостійності. Зі створенням у 20-ті рр. у СРСР загонів піонерів та осередків комсомолу позакласна робота найчастіше зливалася з роботою цих організацій.

      До середини 80-х рр. позакласна робота контролювалась органами народної освіти, комітетами комсомолу та радами піонерської організації. Позакласна робота найчастіше велася педагогічним колективом і вузьким активом учнів під керівництвом організаторів позакласної та позашкільної виховної роботи. В цих умовах більшість школярів опинилися в ролі пасивних виконавців і спостерігачів, воліючи неформальне спілкування поза школою. Спроби окремих педагогів оживити позаурочну роботу не змогли змінити загального авторитарного стилю в її організації.

      У другій половині 80-х рр. у процесі гуманізації виховання почався пошук нових підходів до позакласній роботи, орієнтованої на особистість школяра. Скасування обов’язкових заходів, програм та посібників дозволила шкільним колективам самостійно визначати зміст і форми позакласній роботи з урахуванням своєї специфіки і захоплень учнів. Основними завданнями позакласної роботи визнано створення сприятливих умов для прояву творчих здібностей, наявність реальних справ, доступних для дітей і мають конкретний результат, внесення до неї романтики, фантазії, елементів гри, оптимістичні перспективи [16, с. 151].

      Напрями, форми, методи позаурочної роботи практично збігаються з позашкільною роботою. У школі перевага віддається загальноосвітньому напряму, організації предметних гуртків і наукових товариств учнів.

      Вся работа доступна по Ссылке