Історико-педагогічні аспекти проблеми виховання у старшокласників готовності до вибору професії
Визначаючи сутність наукової проблеми, більшість авторів сходиться думкою на тому, що це усвідомлена суперечність, яку можна подолати за наявності відповідної теорії, теоретико-методологічних чи суто наукових підходів щодо її розв’язання. Так, зокрема, С. Гончаренко вважає, що дане питання – є ситуацією, яка “виступає у вигляді протилежних позицій у поясненні будь-яких явищ, об’єктів, процесів і потребує адекватної теорії для її розв’язання, а формою стислого виразу проблеми, як правило, є запитання або їх система” [45, с. 271]. Аналогічне визначення сутності проблеми як наукової категорії представлено в дослідженнях Ю. Бабанського [3], В. Загвязінського [74], М. Скаткіна [224] та інших.
У контексті вивчення обраної нами теми провідними питаннями, що розкривають її сутність, вважаємо такі: який зміст і структура організації профорієнтаційної роботи в сучасній загальноосвітній школі; які педагогічні можливості щодо вирішення цих завдань приховані у змісті освіти та вихованні особистості, зокрема, із предметів мовного циклу; які новітні педагогічні ідеї використати стосовно даних підходів.
З’ясування цих та інших завдань (у їх органічному взаємозв’язку) дає уявлення не тільки про сутність досліджуваної проблеми, а й про головні аспекти її вивчення. Відтак виокремлене питання, як і будь-яке явище загалом, є багатоаспектним, а це означає, що для його вирішення необхідно підходити комплексно, послідовно розглядаючи кожне з напрямів, які можна сприймати як відносно самостійну проблему.
Аналіз психолого-педагогічних джерел засвідчує, що практика дослідження окремих аспектів професійної орієнтації особистості своїми коренями сягає глибокої давнини. Наявні відомості про те, що в Стародавньому Вавилоні вже з середини III тисячоліття до н. е. практикували діагностування знань, умінь і здібностей людей на предмет з’ясування їхньої професійної придатності до певних видів діяльності. Так, наприклад, писар (переписувач) мав уміти вимірювати поля, ділити майно, розбиратися у тканинах, металах, рослинах, рахувати, а також співати, грати на музичних інструментах тощо [42; 79; 192; 212].
У Стародавньому Єгипті проводили спеціальні випробування серед претендентів на посаду жерця. Вони мали бути освіченими людьми, привабливої зовнішності, уміти вести бесіду, мовчати, слухати та працювати [212], а в Китаї, наприклад, практикували своєрідний “відбір” на посади державних чиновників. У творі Платона “Держава” подано одну з найперших “професіограм” державного правителя. В історичних пам’ятках періоду 900 –600 рр. до н. е. згадуються такі професії, як ткачі, ювеліри, канатники, металісти, столярі, горщечники та інші [Там само].
Водночас з розвитком професій формувались і розвивались уявлення про сутність проблеми професійної орієнтації, завдання, засоби та способи її вирішення, що мали побутово-емпіричний характер. На думку Н. Балацької, початок розвитку наукової теорії організації профорієнтаційної роботи припадає на перше десятиліття XX ст., що пояснюється із створенням у 1908 р. в м. Бостоні першого бюро профорієнтації (профконсультації), яке повинно було надавати молоді допомогу у визначенні трудового життя. Дещо пізніше подібні установи створені в Нью-Йорку та інших містах Сполучених Штатів, а також у країнах Європи (Іспанії, Фінляндії, Швейцарії та інші) [4].
Такі профконсультаційні бюро вивчали вимоги до фахівців різних професій, визначали здібності молодих людей до виконання певних видів професійної діяльності тощо. Деякі положення започаткованої в той час теорії професійної орієнтації не втратили своєї значущості й донині, наприклад: про основні чинники вдалого вибору професії, до яких віднесено правильну самооцінку нахилів, здібностей, інтересів, прагнень, можливостей та обмежень; вимоги до успішної професійної діяльності; необхідність співвідносити результати самооцінки зі знаннями вимог професії, на яку орієнтується людина тощо [171; 214].
Зростання інтересу до окресленої проблеми, насамперед, до питань професійної діагностики та професійного відбору сприяло появі нової галузі знань, що отримала назву “психотехніка”. У зв’язку з цим у практиці професійної орієнтації почали широко використовувати тестові методики дослідження [111]. Згодом перевищення попиту промислового виробництва у фахівцях відповідної кваліфікації спонукало психотехніків зосередитися на загальноосвітній школі, в якій її випускникам на основі діагностики надавалися поради щодо вибору майбутньої професії і, зокрема, професії вчителя.
У Радянському Союзі, до складу якого ввійшла більша частина України, активні пошуки нових підходів, здатних вирішити проблему професійної орієнтації школярів, припали на 20–30 -і роки ХХ століття. Спочатку було запропоновано здійснювати профілізацію за окремими шкільними дисциплінами (1918–1921 рр.), потім – за ознакою господарчого оточення (1921–1924 рр.) аж до організації шкіл за професійним спрямуванням (1924–1930 рр.). За таких підходів основний акцент зміщувався в бік трудової підготовки молоді та її політехнічної освіти, при цьому перевага надавалася робітничим професіям. Відтак і численні бюро профконсультації, створені в країні, підпорядковувалися установам, що належали Наркомату праці [141; 154; 172]. В ті роки розпочинається систематичний пошук здібної та обарованої молоді, яка була в змозі оволодіти професіями з підвищеними вимогами до її виконавців, а потреба навчання грамоти значної кількості неосвіченого населення вимагала вчителів. З вирішення цієї проблеми, на нашу думку, й розпочалися практичні заходи з питань виховання у випускників загальноосвітніх навчальних закладів готовності до вибору в майбутньому професії педагога.
Вся работа доступна по Ссылке
