Психолого-педагогічні основи виховання готовності старшокласників до вибору професії вчителя

     

      У результаті проведеного нами аналізу, розкритого в підрозділі 1.1, потребує уточнення сутності поняття “готовність до вибору професії вчителя” з позиції сучасної науки. Тому в цьому підрозділі дисертаційного дослідження нами буде розкрито сутність означеного поняття. Сучасний стан суспільно-економічного розвитку в Україні передбачає необхідність підготовки в загальноосвітній школі не лише освіченої, ерудованої особистості, а насамперед людини, здатної свідомо та відповідально здійснити свій професійний вибір. Саме це надасть змогу випускникові школи визначити траєкторію навчально-пізнавальної діяльності відповідно до власних здібностей, інтересів і потреб та забезпечить не лише ефективність навчання, а й самореалізацію кожного впродовж усього життя.

      Незважаючи на перенасичення ринку праці педагогами, нині постало питання відбору на ці спеціальності талановитої креативної молоді, котра дійсно вибрала б вчительський фах за покликанням. Адже педагогів із високим рівнем готовності до виконання професійних обов’язків в українській освіті не так вже й багато ще й з огляду на непрестижність професії в суспільстві. За таких умов проблема виховання готовності учнів старших класів до вибору педагогічного фаху набуває особливого значення.

      Протягом останніх десятиліть проблема готовності зростаючої особистості до виконання тієї чи іншої трудової діяльності привертала увагу багатьох психологів, педагогів, соціологів. Це пов’язано з тим, що професійний вибір школяра залежить від розвитку важливих психічних утворень. У розкритті зазначених аспектів досліджуваного питання опиралися на положення психології про провідні види діяльності, її механізми (Л. Виготський, С. Рубінштейн, О. Леонтьєв, В. Давидов, Д. Ельконін, О. Петровський); природу психологічної готовності людини до діяльності (П. Анохін, Н. Бернштейн, А. Лурія, К. Прибрам, А. Голубєва, В. Ротенберг та ін.); установку на діяльність (Д. Узнадзе, А. Прангішвілі, І. Бжалава та ін.).

      Аналіз досліджень вітчизняних психологів (І. Бех, М. Дяченко, А. Кандибович, Г. Костюк, Н. Ковальська, С. Максименко, В. Моляко, В. Мачуський, Є. Павлютенков, В. Романчук, В. Серіков, Т. Становська, Е. Фарапонова, В. Чебишева, С. Чистякова та ін.) засвідчив, що зміст та структура готовності до вибору професії визначаються науковцями відповідно до складових психологічної структури особистості й виокремлюються та узагальнюються залежно від майбутнього виду діяльності.

      Категорія “готовність” досліджується особливо активно з огляду на те, що це явище тісно пов’язане з процесом формування й становлення майбутніх спеціалістів для різних галузей професійної діяльності.

      Поняття “готовність” почало з’являтися в науковій літературі на початку ХХ століття у зв’язку з потребою формування активності особистості в різних сферах життєдіяльності. У цей час психологи (В. Томас, Ф. Знанецький, Г. Олпорт, Д. Кац, Г. Сміт та ін.) розглядали дану категорію як феномен соціально-ціннісної резистентності людини до зовнішніх і внутрішніх впливів оточуючого середовища в межах регуляції й саморегуляції її поведінки людини [260]. Згодом термін “готовність” стало провідним у теорії діяльності й вивчався у зв’язку з емоційно-вольовим, інтелектуальним, морально-психологічним потенціалами особистості в майбутній професійній діяльності. Тобто готовність за своєю сутністю стали визначати як показник саморегуляції й адаптації на різних етапах і рівнях протікання психічних процесів, що окреслювали поведінку особистості у площині фізіології, психіки, соціальної поведінки (М. Дяченко, Л. Кандибович, А. Ліненко та ін.). З кінця ХХ ст. психологи почали використовувати структурно-компонентний та функціональний підходи до розкриття сутності поняття “готовність” [63].

      Загалом у психолого-педагогічних дослідженнях розуміння сутності поняття “готовність” здійснюється з точки зору різних теоретичних підходів.

      Представники функціонально-психологічного підходу (М. Дяченко, Л. Кандибович, П. Анохін та ін.) вважають, що “готовність” є активно-дієвим станом особистості, який сприяє успішному виконанню будь-якої діяльності [63].

      Учені, які дотримуються діяльнісного підходу в аналізі психолого-педагогічних явищ та процесів (М. Зязюн та ін.), зазначають, що “готовність” -це внутрішня зорієнтованість особистості на майбутню діяльність, специфічне психічне явище, що зумовлює продуктивність певного виду діяльності (навчальної, спортивної, трудової тощо) [83].

      Такі дослідники, як В. Крутецький, Д. Узнадзе та інші пояснюють, що дане поняття являє собою характеристику або набір характеристик особистості, передусім синтез властивостей особистості, система якостей і властивостей особистості; установка на реалізацію активованої потреби, яка проявляється як стан цілісного суб’єкта тощо [119].

      У науковій літературі дослідники розглядається поняття “готовність до вибору професії”. Так, у монографії В. Полякова, С. Чистякової, Г. Агапової [282] “готовність до вибору професії” тлумачиться як “внутрішня переконаність і усвідомленість фактора вибору професії, ознайомленість зі світом праці, з тим, які фізичні і психологічні вимоги професія висуває перед людиною” [282, с. 171]. Причому науковці доводять також, що зазначена готовність формується за допомогою спеціальних активних форм і методів профорієнтаційної роботи, у суспільно корисній, виробничій праці.

      У проблемі визначення готовності учнів до вибору професії І. Болотніковою виокремлено соціологічний, економічний, природничо-науковий, ергономічний та психологічний аспекти. На думку дослідниці, основним компонентом зазначеної проблеми є психологічний, що знаходиться у взаємозв’язку та взаємодії з педагогічним аспектом готовності людини до конкретної трудової діяльності й розглядається як комплекс інтегрованих якостей особистості та властивостей, що забезпечують ефективність діяльності [15].

      Розглядаючи психологічний аспект проблеми формування особистісної готовності до обрання професії, Н. Мосол вважала, що поняття “особистісна готовність” є інтегральним утворенням особистості та ґрунтується на стійкій внутрішній мотивації до майбутньої професії, сформованості професійної перспективи; передбачає розвиток рефлексивних умінь та професійно значущих якостей і загалом визначає особистість як суб’єкта майбутньої професійної діяльності. Дослідниця також зазначила, що структура особистісної готовності включає: когнітивний компонент – уявлення про професію, її переваги та недоліки, про зміст професійної діяльності (об’єкт праці, мета, зміст, засоби тощо), знання про вимоги професії до особистості, способи та шляхи оволодіння професією; уявлення про сенс майбутньої професійної праці; мотиваційно-цілепокладальний компонент, що передбачає позитивне ставлення до майбутнього фаху, мотиви професійного вибору, загальну гуманістичну спрямованість (інтерес до людей), рівень і цілісність цілепокладання в професійній діяльності; суб’єктно-особистісний компонент, що відображає розвиток процесів самосвідомості (самопізнання, самоаналіз, самооцінювання, саморегуляція), рефлексивних здібностей та професійно значущих якостей особистості. Підсумовуючи, Н. Мосол наголосила, що зміст особистісної готовності до вибору фаху окреслюється специфікою професії [156].

      Вся работа доступна по Ссылке