Сутність та педагогічні умови виховання в старшокласників культури міжетнічного спілкування
Виховання належить до однієї з основних функцій суспільства та є невідємною складовою соціалізації особистості. Саме тому метою виховання в старшокласників культури міжетнічного спілкування має стати виховання людини з розвинутими навичками міжетнічної взаємодії та глибоким розумінням загальнолюдських цінностей. Така постановка проблеми передбачає, що виховання не є завершеним продуктом, а є, у першу чергу, процесом постійного розвитку та саморозвитку культури міжетнічного спілкування учнів. Саме на такому розумінні міжетничного виховання в умовах полікультурності суспільства наполягають сучасні педагоги та вчені України, Росії, Європи та США. Розглядаючи концепцію виховання культури міжетнічного спілкування, американський дослідник Д. Бенкс [1] вважає, що головна мета виховання культури міжетнічного спілкування полягає в тому, щоб у підростаючого покоління розвинути міжкультурну компетентність і здібності оцінювати події, позиції представника іншої культурної групи.
Для розгляду сутності виховання культури міжетнічного спілкування в українських школярів треба чітко розуміти, які саме якості вихованої, у межах культури міжетнічного спілкування, людини передбачає побачити сучасне суспільство й українське суспільство зокрема. Відповідь на це питання дають нам нормативні та соціологічні джерела.
Міжетнічний склад населення Української держави – це дуже велике та безцінне надбання українського народу, яке він отримав від минулих часів. Однак така соціокультурна картина українського суспільства [2], з одного боку, створює всі необхідні умови для розвитку міжетнічних відносин у країні, а з іншого боку, досить ускладнює процес формування національної свідомості в громадян України. Історично обумовлені традиції взаємовідносин між різними регіонами [3] та сучасні тенденції побудови відкритого суспільства [4] доповнюють та ще більш ускладнюють цей процес. Тому питання про національне виховання та формування в підростаючого покоління національної самосвідомості тісно пов’язано з питанням розвитку міжетнічних відносин у суспільстві, оскільки невід’ємною частиною цих відносин є культура міжетнічного спілкування [5].
Основні засади міжетнічної політики Української держави закріплені в Конституції України. Так, у ст. 11 Конституції України [6] визначається, що «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України». При цьому конституційний захист людей гарантується не лише громадянам України, але й іноземцям. Зокрема, Українська держава визначає важливість (стаття 18) «підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права» [7]. Фактично конституційні положення дають нам правовий напрямок для розуміння мети виховання школярів.
Неможливо розпочинати виховну роботу без належних переконань самого вихователя в правильності своїх дій та поставленої мети. Саме тому Закон України «Про охорону дитинства» встановлює не тількі основні засади державної політики у сфері захисту дітей, але й рівність прав дітей незалежно від походження. Так, Закон проголошує, що «всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я ... або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами» [8]. Особливо важливим у цьому документі є те, що він спрямовує погляди дорослих на важливість не вирізняти дітей, що мешкають в Україні, за біологічними, соціальними, культурними або економічними ознаками.
Державною національною програмою «Освіта» (Україна ХХІ ст.), що була розроблена ще в 1993 році, визначена основна мета національного виховання – «набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної приналежності особистісних рис громадян Української держави, ...прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну» [9]. Майже повторює Програмні засади міжетнічного виховання й прийнята у 2001 році Національна доктрина розвитку освіти в Україні. У цьому документі також наголошується на необхідності «виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, ... збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжнаціональних відносин» [10].
У Постанові президії Академії педагогічних наук України «Про концепцію громадянського виховання дітей і молоді» [11] визначається, що культура міжетнічних відносин – це реалізація взаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного, політичного, соціального й духовного життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги, миру, толерантності. Культура міжетнічних стосунків має економічну, політичну, правову, духовну основи. Деформація цих основ призводить до конфліктних міжетнічних стосунків, проявів шовінізму та інших небезпечних для громадянського миру й злагоди ситуацій. Культура міжетнічних стосунків проявляється у повазі інтересів, прав, самобутності великих і малих народів: у підготовці особистості до свідомого життя у вільному, демократичному суспільстві; готовності й умінні йти на компроміси з різними етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі.
Ці та інші документи стали вихідними для розробки національних програм міжетнічного навчання й виховання, у яких одне з провідних місць належить системі освіти. Підтвердженням можуть бути конкретні заходи, визначені в галузі освіти, серед яких такі, як активізація національних зусиль і міжнародного співробітництва в пропаганді мети освіти для всіх в інтересах забезпечення розвитку людського потенціалу й соціально-економічного розвитку та сприяння становленню культури миру; забезпечення просвіти дітей, починаючи з раннього віку, у питаннях ціннісних орієнтацій, світогляду, типів поведінки та способів життя, із тим, щоб вони могли розв’язувати будь-які суперечки мирним шляхом і в дусі поваги, людської гідності, терпимості та недискримінації; залучати дітей до участі в заходах, які прищеплюють їм ціннісні установки та ідеали культури миру тощо.
Отже, сьогодні в освіті складається ситуація культурного різноманіття, яка вимагає особливого ставлення до неї як із боку суспільства, так і з боку держави. Як зазначено в аналітичному огляді 2001 року Міністерства культури і туризму України, «…в урядових і галузевих програмних та директивних документах, що стосуються системи освіти, визнається реальна багатокультурність та багатоетнічність нашого суспільства й ставляться завдання оберігати культури меншин та плекати здорові, толерантні міжетнічні стосунки, що загалом відповідає ідеям мультикультуралізму (полікультурності)» [12]. Це зумовлює посилення етнокультурної спрямованості змісту освіти та зростання уваги до проблем виховання культури міжетнічного спілкування серед учнів загальноосвітніх шкіл.
Вся работа доступна по Ссылке
