Структура, критерії та основні показники виховання культури міжетнічного спілкування
Визначення мети та умов виховання культури міжетнічного спілкуваня надає чимало підстав для розкриття сутності виховання з акцентом на міжетнічні стосунки. Головним елементом такого виховання є чітке розуміння того, що виховання тих чи інших якостей відбувається під постійним впливом як оточуючого середовища, так і внутрішніх психологічних установок, тому вирішення основного питання вимагає комплексного та системного підходу. Тільки такий підхід дозволяє зрозуміти, що саме треба виховувати, за якими критеріями визначати виховання та за якими показниками треба оцінювати якість сформованості культури міжетнічного спілкування. А наприкінці визначити, якого результату слід очікувати від проведення виховної роботи.
Процес формування особистості учня та виховання в нього свідомих правил поведінки в суспільстві не є ізольованим. Особистість учня, будучи включена в ту чи іншу систему зв’язків та стосунків, які історично склалися між мешканцями країни, області, району, зазнає безпосереднього їх впливу, що позначається на формуванні в неї культури міжетнічних стосунків. Ці питання набули ґрунтовного висвітлення в працях науковців, які не лише досліджують сутність явища, а й пропонують конкретні шляхи їх належного розв’язання в навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів. Крім того, структура процесу виховання передбачає: оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки; формування почуттів (стійких емоційних відносин людини до явищ дійсності); формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного); формування умінь і звичок поведінки. Саме з цих позицій в подальшій роботи визначаються критерії культури міжетнічного спілкування.
Філософським підґрунтям для такого розгляду проблеми взаємовпливу особистості та середовища є думка автора концепції діалогічного мислення М. Бахтіна, який говорить про людину як про унікальний світ культури, що вступає у взаємодію з іншими особистостями, культурами, створює себе в процесі такої взаємодії і впливає на інших [1].
Саме ідея «створення себе» в процесі взаємодії з іншими отримала втілення в дослідженнях українського вченого В. Євтуха. Відомо, що ті чи інші етнічні риси в рамках парадигми відносин «ми – вони» відіграють особливу роль у внутрішньому світі особистості: формують самобутню спільність, не схожу на іншу, і складають основу для порівняння себе з іншими. Однак, як справедливо зазначає В. Євтух, «механічна фіксація відмінностей етнічних спільнот не означає їх автоматичного дистанціювання» [2]. Вона відбувається тоді, коли представники інших етнічних спільнот починають фіксувати відмінні від своїх способи сприйняття навколишнього світу й реагування на його явища. Саме на цьому відтинку міжетнічної взаємодії починається активне порівняння себе з іншими. У ході такого порівняння можуть проявлятися дві тенденції: перша отримує вияв у формуванні можливостей до зближення, основою якого стає прагнення збагнути й опанувати відмінну від власної етнічність; друга – у дистанціюванні, а подеколи й у протиставленні себе іншим. Якщо переважає друга тенденція, то очевидним стає етнічне дистанціювання, і можна вважати, що тут закладаються основи для майбутнього конфлікту. Передумовою виникнення такого становища є низький рівень обізнаності представників етнічних спільнот з історією та культурою одне одного, а також певна регіоналізація самого етнокультурного простору – домінування або ж відчутна присутність тієї чи іншої етнічності в певному регіоні.
Для утвердження концепції безконфліктного розвитку поліетнічного українського суспільства В. Євтух пропонує низку заходів, спрямованих на відродження й активне функціонування в етнокультурному просторі нашої держави культур етнічних спільнот [3]. Найбільш ефективними з-поміж них науковець уважає: проведення всеукраїнських фестивалів, форумів, конкурсів із залученням найширшого кола представників різних етнічних спільнот, широке використання засобів масової інформації та включення в навчальні плани шкіл та вищих навчальних закладів курсів з історії та культури етнічних спільнот, які проживають на території України. Ці заходи, на переконання дослідника, сприятимуть налагодженню ефективного діалогу між різними етнічностями, а сам діалог стимулюватиме зближення (у плані розуміння й адекватного сприйняття) культур етнічних спільнот. У кінцевому рахунку такий розвиток взаємодії «може певною мірою збалансувати структуру етнокультурного простору України» [4], розширити «можливості функціонування культур інших етнічних спільнот не лише на локальному, регіональному, а й всеукраїнському тлі» [5]. Загалом, такій підхід заснований на природній поведінці людини. Тобто більше спілкування, більше приємних вражень, більше знань одне про одного, що, врешті-решт, має сприяти знайомству людей із різних етнічних спільнот та зняття можливих перешкод для подальшого спілкування та співіснування.
Визначаючи умови та засоби оптимізації навчально-виховного процесу з метою подолання наявних недоліків і похибок у вихованні культури міжетнічного спілкування старших школярів, важливо знати внутрішню будову цього особистісного утворення, тобто основні структурні компоненти, які виступають його характеристиками. Розглянемо деякі підходи до структурних компонентів культури міжетнічного спілкування.
Вибір критеріїв є найважливішим етапом для оптимізації формування культури міжетнічного спілкування в особистості. Від його успішності істотною мірою залежить хід і результат рішення проблеми в цілому. Це обумовлює необхідність розробки найбільш доцільних критеріїв та показників.
