Проблема виховання ціннісного ставлення до природи в учнів 3–4 класів у позакласній роботі в педагогічній теорії та практиці
Загострення екологічних проблем викликало необхідність звертання суспільства до питань взаємодії людини з природою. «Уже сьогодні ми стоїмо на межі екологічної катастрофи, і причина її – у стані самої нашої культури, у нашій системі цінностей» [28, с. 13]. Вирішення екологічних проблем учені бачать у зменшенні глобального антропогенного впливу на біосферу й забезпеченні відновлення її регулятивного потенціалу. Це можливо «тільки як результат етичного відновлення людства, формування нової системи цінностей, нових моральних імперативів», тому що «ніякі науково-технічні нововведення, економічні перетворення, соціальні реформи самі по собі не забезпечать стійкості розвитку цивілізації», коеволюції зі світом природи [51, с. 13]. На думку вчених, екологічну кризу на планеті зрештою подолає не діяльність фахівців з охорони навколишнього середовища, а спеціальна система екологічної освіти [56].
Ставлення людини до світу має конкретно виражений культурно-історичний характер. У процесі свого розвитку на кожному його історичному етапі людство виробило певну систему ставлень до природи, що узагальнено відображена в трьох основних концепціях, які характеризують становлення і розвиток процесів взаємодії у системі “природа – людина – суспільство”. Так, перша з них розкриває зміст взаємин людини з природою на основі визнання її могутності. У такому контексті природа є предметом обожнення та всезагального поклоніння. В. Кутирєв вважає, що першим типом ставлення людини до природи була “святолюбивість”, яка передбачала повагу до всіх видів життя, звичаїв, традицій тощо [145; 146].
Абсолютною протилежністю першій є друга концепція, в основі якої лежить ідея підкорення природи людиною, задоволення її споживацько-прагматичних потреб як основи соціально-економічного розвитку. Ставлення до природи детерміновано парадигмою людської винятковості. За такого підходу екологічна свідомість набуває антропоцентричних ознак: протиставлення людини як найвищої цінності природі, природа як власність, прагматичний характер взаємозв’язку.
Поява вчення В.Вернадського про ноосферу [50] стала початком нового розуміння сутності проблеми взаємин людини з природою, що спричинило поширення ідей гармонійного, взаємопов’язаного розвитку суспільства і природи. Третя концепція коеволюції М. Мойсеєва, С. Родіна, Р. Флейвела [172; 173; 174], на нашу думку, дає змогу повніше враховувати проблеми суспільства і природи і на цій основі будувати модель взаємодії у складній системі “природа – людина – суспільство”. Ця ідея у поєднанні з ідеями природовідповідності, логічного взаємозв’язку й взаємозумовленості педагогічних процесів і їхніх наслідків, висвітленими А. Дістервегом, Я. Коменським, А. Макаренком, В. Сухомлинським, К. Ушинським [79; 121; 163; 248], визначена нами як методологічна основа дослідження.
Вся работа доступна по Ссылке
