Теоретичне обґрунтування технології виховання ціннісного ставлення до природи в учнів 3–4 класів у позакласній роботі

     

      Аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури засвідчив, що ціннісне ставлення як внутрішнє особистісне утворення формується у процесі активної взаємодії дитини зі світом природи, що є основою вироблення певної програми взаємин у системі “природа – людина”. Так, у процесі пізнання дитиною природи особливої ваги набувають емоції, які за умови цілеспрямованого педагогічного впливу дають можливість усвідомити значення природи як універсальної, неповторної цінності. У свою чергу, вплив на емоції, потреби, мотиви, бажання поєднується з активним пізнанням природи, її законів, зв’язків, взаємозалежностей. Розкриваючи дітям цінність природи, збагачуючи їхню інтелектуально-духовну сферу, тим самим унеможливлюємо негативні дії та вчинки в природі. Опора на естетичну цінність природи, збагачену знанням, дає реальний поштовх до дії, спрямованої на збереження окремих об’єктів довкілля чи природи в цілому. Отже, процес формування ціннісного ставлення до природи передбачає комплексний вплив на емоційно-ціннісну, інтелектуальну та дієво-практичну сферу психіки молодшого школяра.

      Одним із завдань нашого дослідження є розробка та запровадження педагогічної технології виховання ціннісного ставлення учнів 3-4 класів до природи.

      На основі аналізу психолого-педагогічних досліджень, педагогічної діяльності вчителів початкових класів і власної педагогічної практики в початковій школі була розроблена педагогічна технологія процесу виховання ціннісного ставлення до природи в учнів 3–4 класів у позакласній роботі. Але перш ніж детальніше зупинитися на описаній нами технології хотілося б більш детальніше зупинитися на самому понятті педагогічної технології.

      Поняття „технологія” (від грецького techne – мистецтво, майстерність, уміння, ремесло і logos – слово, наука) означає „сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих процесів і операцій”.

      Технологічні підходи в педагогічних дослідженнях використовувалися ще на початку 60-х років минулого століття. Термін „педагогічна технологія” з'явився в освіті порівняно недавно, щодо навчального процесу його було вжито у 1886 р. американським дослідником Дж. Саллі. Сьогодні термін „педагогічна технологія” не має загальноприйнятого визначення. Наведемо деякі найбільш поширені приклади трактування поняття „педагогічна технологія”:

      - педагогічну технологію може бути подано науковим, процесуально-описовим і процесуально-діючим аспектами (Г. Селевко) ;

      - педагогічна технологія – це система науково обґрунтованих дій і взаємодій елементів навчального процесу, здійснення яких гарантує досягнення поставлених цілей навчання (І. Прокопенко, В. Євдокимов);

      - педагогічна технологія – системна сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, які використовуються для досягнення педагогічної мети (М. Кларін);

      Б. Ліхачов розглядає педагогічну технологію як сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і поєднання форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів; організаційно-методичний інструментарій педагогічного процесу;

      - педагог-новатор І. Волков тлумачить її як опис системи дій викладача та студента, які слід виконувати для оптимальної реалізації навчального процесу;

      - систематичний метод планування, застосування, оцінювання всього процесу навчання й засвоєння знань шляхом обліку людських і технічних ресурсів і взаємодії між ними для досягнення найефективнішої форми освіти.

      Вся работа доступна по Ссылке