Питання підготовки молодого покоління вчителів в епістолярній спадщині В. Сухомлинського

     

      Епістолярний жанр є одним з ефективних форм спілкування й обміну інформацією, оскільки він яскраво позначається на психологічній інтроекції та вливає на особистісне ставлення індивіда до дійсності, певних проблем. Епістолярна спадщина В. Сухомлинського містить у собі надзвичайно потужний потенціал педагогічної мудрості, який спрямовано не лише на вихованців, їх батьків, а й на педагогів.

      Видатний педагог отримував листи з різних куточків колишнього Радянького Союзу від учителів, директорів, вихователів з актуальними питаннями щодо професіональної честі, моральної відповідальності, педагогічної етики тощо. Зі слів однодумця й товарища, директора Богдановької середньої школи Кіровоградської області І. Ткаченко “…Ви для нас – джерело свіжої думки” [450, арк. 33-34]. І дійсно, шалена працездатність, відданість професії, гуманне ставлення до дитини були і залишаються гарним прикладом для наслідування не тільки молодим, а й досвіченим учителям.

      Багатоаспектний епістолярій В. Сухомлинського сповнений духовною та моральною силою, гуманізмом, любов’ю до вихованців. Василь Олександрович був тактовним порадником та зразком мудрого вчителя не лише для педагогів, а для власних дітей. У листах доньки В. Сухомлинського Ольги лунали слова щирої любові й гордості за батька: “Сьогодні були в одній школі-інтернаті. Виступала директор цієї школи. Вона довго говорила, а потім сказала: “Узагалі, читайте більше Сухомлинского”. І дуже, дуже добре говорила про батька, про те, що до них приїжджали гості з Баку й багато розповідали про нашу школу, про тата. Я дуже пишаюся, що я дочка такого батька й буду намагатися не втратити його честі” (Див. додаток Е) [457, арк. 33]. У контексті дослідження зазначимо, що всі листи доньки до батька пронизані щирою любов’ю, повагою і турботою. Своїм особистим прикладом Василь Олександрович підтвердив, що позитивна атмосфера в сім’ї, дружні та теплі стосунки між усіма її членами, взаємоповага та розуміння один одного, є потужною виховною силою.

      В епістолярно-педагогічному творі “Лист дочці” В. Сухомлинський відкрив перед молодою дівчиною, яка вирішила стати вчителем, найголовніші педагогічні істини, дотримуватися яких у практичній педагогічній діяльності дуже важливо. На початку листа педагог виокремив два питання, які задала йому донька з проханням відповісти, а саме: “Що найголовніше в нашій праці? І з чого все починається?” [353, с. 371-372].

      Лист-відповідь батька доньці – це особисті роздуми і думки, осмислення власного педагогічного досвіду, з усіма пережитими проблемами й негараздами, у широкому етично-моральному, загальнолюдському плані. “Сказати, що найголовніше в нашій прекрасній і складній, натхненній і болісно важкій справі, нелегко уже тому, що невичерпно складна, безмежно різноманітна людина”, – зазначив В. Сухомлинський [353, с. 372].

      Звертаючись до методу вплив на свідомість в епістолі В. Сухомлинський навів молодій дівчині приклад із власного педагогічного досвіду. Батько розповів про учня другого класу – Тимка, якого перевели до нього в клас з класу досвідченого вчителя. Василь Олександрович помітив, що “Тимко жив у світі казок, населеному дивовижними мавками, золотими жайворонками, ковалями-велетнями”. На перерві хлопчик, занурюючись у свій фантастичний світ, збирав навколо себе однокласників й оповідав казки. Звичайно, десяти хвилин перерви було замало для цього величного дійства, і бешкетник зі своїми слухачами першу частину уроку потихеньку бубніли. Колишня вчителька хлопця була далека від казкового світу дитячої мрії, тому дитячому захопленню, яке, до речі, Василь Олександрович визначив як талант, оголосила “війну”. Коли вчителька почала забороняти дітям збиратися на перерві, то вони тікали, а вона накопичувала образу. Найсуворішим покаранням для хлопця була заборона ходити до школи. Спостерігаючи за розвитком подій, педагог помітив, що “хлопець став похмурим і мовчазним і дедалі більше озлоблювався” [353, с. 372].

      З листа ми дізнаємося про жахливі наслідки такого терору. Якось, у день однієї подібної заборони ходити до школи, Тимко пас корову. До хлопця підійшли двоє першокласників і почали хвалитися своїми сопілками. Він попросив їхні інструменти, пообіцяв налагодити і навчити грати на них. Діти дали хлопцеві сопілки, проте Тимко кинув їх у вогонь. Педагог-гуманіст пояснив причини такої жорстокої реакції вихованця: “Сильні заходи, до яких часто вдавалася вчителька, по краплині накопичували у дитячому серці жорстокість; приниження людської гідності поступово отруювало серце, породжуючи озлобленість”. Як досвічений людинознавець В. Сухомлинський стверджував, що “дитячий гнів – це дуже небезпечна річ, оскільки у гніві дитина може заподіяти зло навіть тому, хто не має ніякого відношення до її людської біди” [353, с. 372]. Так у “Листі про педагогічну етику” павлиській геній зазначає, що виховання дитини повинно відбуватися у сприятливій атмосфері, місія педагога “оберігати дитяче серце від болю і бід” [353, с. 600].

      Вся работа доступна по Ссылке