Використання виховного потенціалу епістолярного жанру В. Сухомлинського в сучасному навчально-виховному процесі вищої школи

     

      Теоретичний аналіз епістолярної спадщини видатного педагога розкриває нові можливості для усвідомлення досвіду сімейного виховання, формування моральних і духовних цінностей, патріотичних почуттів молоді, любові до рідного народу, поваги до його культури, традицій, мови, готовності до захисту самостійності та незалежності Батьківщини в навчально-виховному процесі сучасної вищої школи.

      Виховний потенціал епістолярної спадщини Василя Олександровича ґрунтується на глибоко національних традиціях і кращих здобутках народної педагогіки, у процесі орієнтації на найвищі загальнолюдські моральні цінності, духовні та культурно-естетичні вартості людства, на унікальність кожної особистості.

      Головним сутнісно-змістовим компонентом системи виховання молодого покоління вчений-педагог вважає виховання громадянина, зі стійким усвідомленням своїх прав й обов’язків перед державою, наскрізним патріотичним спрямуванням. Таке бачення сутності видатним майстром громадянського виховання молоді набуває сьогодні особливої актуальності. Європейські та вітчизняні вчені виокремили громадянське виховання у пріоритетний напрямок. Виховання патріота власної держави, Європи – актуальне завдання сучасної педагогічної науки. Для розв’язання цього завдання, на нашу думку, сучасним педагогам вищої школи слід дотримуватись порад видатного науковця щодо взаємодії викладач – студент, організації професійної діяльності, ефективність яких у навчально-виховному процесі була доведена В. Сухомлинським під час власної педагогічної діяльності. Кожен педагог на його думку повинен:

      • не лише подавати знання, а й бачити соціальні, моральні й емоційні проблеми молоді;

      • орієнтуватися у психологічному кліматі колективу;

      • мати авторитет у молодого покоління;

      • налагоджувати позитивні доброзичливі взаємини з вихованцями, поєднуючи їх з субординацією, повагою та дисциплінованістю.

      Виховний потенціал епістолярної спадщини В. Сухомлинського ґрунтується на глибоких педагогічних принципах, активне застосування яких, на нашу думку, оптимізує шляхи як формування національної свідомості молоді, усвідомлення себе громадянами України, збереження та збагачення національної культури, мови, традицій, так і усвідомлення загальнолюдських цінностей і вартостей, відчуття причетності до світового співтовариства. Наукове обґрунтування теоретичних засад сучасного виховання має практичне значення, враховує здобутки вітчизняного і зарубіжного педагогічного досвіду. Однак, такі проблеми, як розвиток морально-етичних якостей, формування професійної гідності і честі педагога, виховання громадянськості, включення соціальних потреб в особистісну сферу індивіда залишаються актуальними ще й дотепер [229, с. 8].

      Ми вважаємо, що практичний досвід ефективного застосування принципів виховання розроблених Василем Олександровичем допоможе виправити це упущення. Доцільно зазначити, що неможливо взяти і механічно перенести в свою практику досвід вченого. Слід уважно перечитати твори В. Сухомлинського, перейнятися проблемою так, як це робив видатний педагог, глибоко усвідомити цей досвід, творчо переробити, “приміряти” на себе, а вже потім, – вклавши душу і серце в справу, – працювати, натхненно з вірою в дитину, з щирою любов’ю до своєї професії.

      Безцінним скарбом вітчизняної педагогічної науки є досвід комплексного використання В. Сухомлинським механізмів розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості, який у сучасних умовах набуває особливої актуальності. На сторінках епістолярію вчений довів, що процес виховання залежить від урахування педагогом об’єктивних механізмів розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості: її почуттів, цінностей, вартостей і переконань.

      На нашу думку, необхідно взяти на озброєння такі механізми виховання, які обґрунтував В. Сухомлинський і які, до речі, набули глибокого наукового змісту, а саме:

      • ідентифікацію (емоційно обумовлений процес ототожнення себе з іншою людиною, унаслідок чого засвоюються моральні норми, цінності, установки та способи поведінки цієї людини);

      • емоційне обумовлювання (полягає у формуванні позитивного ставлення до об’єктів і способів поведінки, які супроводжуються позитивними емоціями, і негативного до тих, що супроводжуються негативними емоціями);

      • наслідування, імітацію (засвоєння індивідом способів поведінки на підставі спостереження за оточенням);

      • мотиваційне опосередкування (формування нових мотивів через зв’язок у свідомості особистості об’єктів (норм, способів поведінки тощо), до яких виробляється емоційне ставлення, з іншими об’єктами, які вже мають для неї цінність);

      • уживання в соціальну роль (засвоєння особистістю норм і способів поведінки, дотримання яких вимагає прийнята нею соціальна роль);

      • підтримання внутрішньої узгодженості поглядів (пояснення, як поведінка індивіда може змінювати його установки);

      • самоспостереження (формування якостей і установок через сприйняття індивіда власної поведінки) [84, с. 289–295].

      Вся работа доступна по Ссылке