Співпраця сім’ї та громадськості у вихованні підлітків з особливими потребами

     

      Вагоме місце в американській системі виховання дітей з особливими потребами належить родині та громадським організаціям. Розкриємо роль і місце американської сім’ї у формуванні життєвої компетентності підлітків з особливими потребами, у їхній підготовці до повноцінного дорослого життя.

      Американський вчений Ч. Кулі (Cooley) [209] один із перших почав розглядати процес виховання та соціалізації особистості як такий, що здійснюється, насамперед, крізь призму взаємин з батьками.

      Первинність сім’ї у формуванні життєвої компетентності особистості зумовлюється тим, що саме в ній дитина отримує початкові уявлення про соціальне середовище та взаємини людей у ньому, пізнає моральні цінності та оволодіває елементарними нормами поведінки у мікросоціумі. Батьки ж допомагають дитині зорієнтуватись у міжособистісних стосунках при входженні її до макросоціумів. Діти вчаться спілкуватись з однолітками та дорослими, беручи приклад із ставлення батьків до людей з різних соціальними статусами і ролями. Вочевидь, сім’я є тим благодатним середовищем, де зростаюча особистість долучається до самостійного життя та вчиться займати при цьому активну соціальну позицію [265, с. 13].

      З одного боку, як вірно наголошує І. Трубавіна, сім’я – це замкнений соціальний інститут, який творить свій внутрішній світ, протистоїть зовнішнім деструктивним впливам. З другого боку, сім’я є відкритим соціальним інститутом, який у площині активної взаємодії із іншими в соціальному середовищі сприяє розвитку кожної особистості, надаючи їй впевненості в соціальній захищеності та підтримці [157].

      Уперше модель сімейних відносин та сімейно-педагогічної соціалізації – (Circuplex Model), розробили Д. Олсон (Olson) та його колеги в 1979 р. [264], а її змістові компоненти були обґрунтовані в подальших працях дослідників. Згідно проведених досліджень було з’ясовано, що визначальним підгрунтям функціонування даної моделі є концептуальне положення, сутність якого полягає в тому, що сім’я є системою, яка характеризується урівноваженням автономії (separateness) з прив’язаністю, взаємозалежністю (connectedness) своїх членів. При цьому, кожен член сім’ї постає як особистість, спрямована насамперед на саморозвиток, але водночас спроможна співіснувати разом з іншими членами сім’ї.

      Особливості сімейної підтримки американських дітей з особливими потребами досить ґрунтовно окреслив Д. Балей (Bailey). Дослідник зауважував, що, дитина, наближаючись до підліткового віку, починає розуміти, що вона та найближче її сімейне оточення окрім спільних інтересів мають ще й окремі один від одного сфери діяльності [186]. У зв’язку з цим, дитина прагне до особистісної незалежності та свободи дій, що детермінує усвідомлення нею необхідності адаптації до нового соціального простору з наступним активним входженням у життєдіяльність.

      Соціальна підтримка в сім’ї, з одного боку, передбачає первинну соціальну підготовку дитини до адекватного самостійного виконання соціальних ролей, а з другого, на формування життєвої компетентності особистості в будь-якому соціальному середовищі. При цьому, чим довірливіші відносини між членами сім’ї, тим дієвіший її вплив на зростаючу особистість.

      Відомо, що у кожній родині об’єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена система виховання, із специфічною метою виховання, завданнями, більш-менш цілеспрямованим застосуванням засобів і прийомів виховання, врахування того, що можна і чого не можна застосовувати до підлітка з особливими потребами. Ця система може бути упорядкованою, більш-менш стрункою в одному випадку і хаотичною в іншому. В одних родинах вимоги відповідають сподіванням педагогів, у інших методика домашнього виховання суперечить принципам, що затверджуються в школі. Якщо підліток, зіткнувшись з іншими вимогами, переживає ці суперечності, не може визначити своєї життєвої позиції, розвиток його особистості деформується.

      На характер сімейної згуртованості, як справедливо наголошують американські дослідники сімейних відносин У. Деніелс (Daniels) та К. Стефорд (Stefford), вагомий вплив справляє притаманний американській сім’ї клімат однаково зацікавленого співробітництва, що виникає внаслідок гармонійної узгодженості сукупності настроїв усіх членів сім’ї, їхніх душевних переживань, ставлень один до одного, до інших людей, до роботи, до навколишніх подій [211]. Така сім’я здатна долати будь-які труднощі соціального життя, спроможна до адаптації в різних макросоціумах; водночас вона забезпечує знаходження дієвих шляхів та методів для нормальної соціалізації особистості дитини.

      Тому найбільш сприятливим для педагогічної соціалізації в американській сім’ї для підлітка з особливими потребами, згідно з дослідженнями Б. Майлза (Mіles) та М. Ріжіо (Riggio), є демократичний тип батьківсько-дитячих відносин, який забезпечує індивідуальний розвиток дитини на фоні емоційно сприйнятливого ставлення до її потреб [277]. Діти з таких сімей краще навчаються, в них розвинені самостійність, дисциплінованість, працелюбність, щирість, відповідальність, самокритичність, а життєва мета має досить високу соціальну цінність. Важливою умовою подальшої соціалізації дитини є прагнення і спроможність батьків задовольняти її потреби, вміння адекватно сприймати і реагувати на змінні в часовому просторі особистісні потреби дитини, актуалізуючи при цьому весь свій батьківський потенціал. Під останнім розуміється сукупність джерел і засобів, котрі можуть бути приведені в дію батьками для досягнення мети виховного впливу. Застосування такого інструментарію базується на індивідуальному підході батьків до особистості дитини, яка розвивається, на вмілому використанні відповідних педагогічних знань і вмінь.

      Згідно з дослідженнями американськх науковців Л. Деверна (Davern), Д. Балея (Bailey) та ін. [212], батьківський потенціал у соціально-педагогічній підтримці підлітків з особливими потребами включає: елементарний догляд (забезпечення базових потреб дитини в їжі, відпочинку, сні, одязі тощо); гарантії безпеки (стан захищеності життєво важливих інтересів дитини, забезпечення адекватних способів задоволення і захисту її потреб і прав); емоційне тепло (стан емоційного комфорту, в якому конструктивно реалізується ставлення індивіда до оточення, чутливість до переживань дитини, вияви співчуття, чуйності до неї); стимулювання (заохочення до дій, активізація діяльності, вплив, що зумовлює динаміку розвитку дитини); життєві орієнтири (ідеальні уявлення про цінності, мету і завдання у процесі життєдіяльності, вид керівництва у вихованні); обмеження (встановлення певних меж, умов поведінки, діяльності, самовираження); стабільність (стійкість, постійність, незмінність настановлень, пріоритетів, правил, цінностей).

      Вся работа доступна по Ссылке