Сучасні проблеми японського сімейного виховання
Заслуговує на увагу педагогічний доробок вже згадуваного нами президента всесвітньо відомої японської корпорації «Sony» Масару Ібука, який, крім того, є автором новітніх концепцій виховання та навчання дітей. Його рекомендації щодо всебічного розвитку вроджених здібностей дітей знайшли велику популярність не тільки в Японії, а й в усьому світі. Ним, крім іншого, окреслено проблеми сучасного сімейного виховання, які, на нашу думку, є першопричинами низки негативних явищ у японському суспільстві. У своїй праці «После трех уже поздно» (1971) автор приділив значну увагу ролі батьків та значенню загальної родинної атмосфери для повноцінного розвитку дитини. Автор занепокоєний тим, що в сучасному світі батьки все більше присвячують левову частку свого життя роботі, а не вихованню дітей, тому дитина часто залишається наодинці, позбавляючись з цієї причини великої частини любові, турботи і елементарного спілкування, яких вона потребує для свого повноцінного і всебічного розвитку. Ця тенденція є даниною сучасному ритму життя і вочевидь йде врозріз з традиційним, дуже турботливим і уважним ставленням до дитини.
Стан справ ускладнюється тим, що батьки-чоловіки в своїй більшості вкрай мало часу проводять вдома і при цьому часто займають авторитарну позицію, виконуючи щодо дітей винятково контрольно-каральну функцію. Дитина, яка значний час вимушена знаходитися у такому стані, сприймає батьків як сторонніх людей, що, в свою чергу, формує в її характері негативні риси: від невпевненості в собі до аутизму або актів агресивної поведінки як проявів протесту, що свідчить про підсвідомий поклик про допомогу.
В якості конкретних порад Масару Ібука закликає знаходити час для якісного спілкування з дитиною, уникати авторитаризму щодо неї, поважати її особистість, внутрішній світ, потяг до самостійності, підтримувати міцний емоційний і тактильний контакт і аргументовано радить батькам: «перш, ніж виховувати дитину, виховайте себе [с. 97, 169]».
Об’єктивному вивченню різнобічних питань шкільних років японської дитини і освітно-виховній системі країни загалом присвячено чимало уваги з боку дослідників [25; 29; 34; 44; 45; 102-104; 114; 170; 181; 182; 184; 185; 232; 245; ін.]. Встановлено, що батьки-чоловіки дійсно мають найдовший робочий день – 50 годин на тиждень. За статистикою, вони проводять разом з дітьми 3,3 години на день, що є найнижчим показником серед шести найрозвиненіших країн світу. Такий стан справ в родині зумовлює і певний погляд японських дітей на своїх батьків: тільки 65,8% з них хотіли б бачити в батькові друга, 30% – віддають перевагу його ролі тільки як вихователя. Проте, щоб мати була одночасно також і подругою, прагнуть 83,8%. Таке опитування проводилося у багатьох країнах світу і цікаво, що уявлення японців про батька як про друга вийшли на останнє місце у світі, в той час про матір як про подругу – на друге [c. 202, 35]. Отже, факт значного відчуження між батьком і дитиною має місце.
На відміну від батьків-чоловіків, життя більшості матерів зосереджено на дитині. Фактично, з народженням дитини, жінка припиняє жити своїм життям і повністю фокусується на дитині і її проблемах. Для того, щоб забезпечити успіх у майбутньому своєї дитини, сучасним японським матерям доводиться присвячувати дуже багато часу і зусиль не тільки на розв’язання проблем виховання дітей, але й на процес їх навчання. В цьому контексті зауважимо, що в японському суспільстві одержанню престижної освіти приділяється настільки велика увага, що іноді це стає причиною вкрай негативних явищ. Так, відома вседозволеність маленьких японців різко закінчується після вступу до школи, де вони потрапляють в атмосферу не тільки суворої дисципліни і вимогливості, а й значних розумових навантажень. Відсутність наступності між цими етапами життя є досить сильним стресом для несформованої особистості і часто сприяє виникненню неврозів або навіть більш трагічних наслідків.
Вся работа доступна по Ссылке
