Концептуальні основи дослідження проблеми громадянської соціалізації студентської молоді
Логіка наукового дослідження і необхідність вирішення поставлених задач, які випливають із неї, передбачає теоретичне обґрунтування вирішення проблеми громадянської соціалізації студентської молоді у вигляді визначення відповідних концептуальних основ дослідження.
Проведення цієї роботи доцільно розпочати з аналізу дефиниції понять “соціалізація”, “громадянська соціалізація” і ряду інших понять, які мають безпосереднє відношення до дослідження, яке проводиться.
Поняття “соціалізація” і пов’язана з ним проблематика вводиться у вітчизняний науковий обіг у кінці 80-х – на початку 90-х років і перш за все завдяки роботам І. С. Кона і А. В. Мудрика [113; 155].
В останнє десятиліття ті чи інші аспекти проблеми соціалізації особистості все частіше опиняються в фокусі уваги вчених-педагогів, а цілий ряд авторів підручників із педагогіки ставить “соціалізацію” в ряд основних понять загальної педагогіки [202; 211].
У соціально-педагогічних дослідженнях соціалізація, як показує проведений нами аналіз наукової літератури (див. підрозділ 1.1), займає чи не провідне місце в переліку найбільш актуальних наукових проблем.
Здійснений сучасними дослідниками аналіз науково-педагогічних праць, які містять спроби систематизації базових категорій цієї науки з залученням терміну “соціалізація” дозволив їм констатувати методологічні розбіжності в колі вчених, які торкаються як самого визначення “соціалізації”, так і пояснення її співвідношення з іншими базовими категоріями. У зв’язку з цим виділяють три принципових підходи до трактування соціалізації і співвідношення її з вихованням і навчанням.
1. Трактування “соціалізації” як контексту “виховання”, яке передбачає ієрархію понять по лінії “соціалізація – виховання – навчання”.
2. Трактування “соціалізації” як контексту “навчання”, що передбачає ієрархію розвитку особистості по лінії “соціалізація – навчання – виховання”.
3. Трактування “соціалізації” як однієї з складових “виховання” на ряду з “професійним педагогічним впливом” і “самовихованням”.
Не зупиняючись на детальній характеристиці кожного з цих підходів, оскільки такий аналіз уже зроблений в науковій літературі [118, 12-18], розглянемо більш глибше тільки перший напрям, найбільш приваблюючий у соціально-педагогічному контексті.
Найбільш послідовним прихильником цієї позиції є А. В. Мудрик, який розглядає соціалізацію як “розвиток і самореалізацію людини протягом всього життя у процесі засвоєння і відтворення культури суспільства ” [154, 26]. Він умовно представляє процес соціалізації як сукупність чотирьох складових:
– стихійної соціалізації в процесі стихійної взаємодії людини з суспільством, і стихійним впливом на неї різних, зазвичай різноспрямованих, обставин життя;
– відносно спрямованої соціалізації в процесі і результаті впливу з боку держави на обставини життя чи інших категорій громадян;
– відносно соціально контрольованої соціалізації в процесі планомірного створення суспільством і державою умов для виховання людини;
