Соціально-педагогічна діагностика рівня громадянської соціалізації студентів коледжу

     

      Вивчення процесу громадянської соціалізації студентів коледжу як психолого-педагогічної проблеми та визначення концептуальних основ дослідження цієї проблеми виявляється для нас достатньою і необхідною підставою для подальшого наукового пошуку.

      Відповідно до гіпотези дисертаційного дослідження нами було розроблено програму констатувального експерименту, метою якої послужив аналіз реальної практики громадянської соціалізації студентів коледжу і виявлення значущості позанавчальної діяльності в цьому процесі.

      Вирішення дослідницького завдання вимагає визначення вихідного рівня громадянської соціалізації студентів коледжів. При цьому така діагностика повинна спиратися на прочну та добре обґрунтовану критеріальну базу дослідження.

      Перше ніж ми приступимо до діагностики процесу громадянської соціалізації студентів коледжу, маємо засвідчити, що повторне звернення до вивчених раніше джерел (див. підрозділ 1.1) дозволило виявити, що більшість дослідників соціалізаційного процесу так чи інакше додержуються близьких позицій у визначенні критеріальних основ щодо виявлення ступеня ефективності отриманих ними результатів.

      У найбільш загальному вигляді результати процесу громадянської соціалізації – це ті зміни, що відбуваються з учасниками даного процесу. Цілком слушною в цьому контексті стає думка М. Лукашевича, що: “Як зміст і результат процесу соціалізації визнаються засвоєння системи знань, норм і цінностей, соціального досвіду, соціальних якостей і рис, соціальних ролей, зразків і психологічних механізмів поведінки ” [135, 129]. Головним критерієм успішності соціалізації учений вважає вільне функціонування індивіда в суспільстві.

      В. Сластенін та ін. вважають, що особистість проявляє себе через виконувані нею певні ролі і про достатньо добрий рівень соціалізації свідчить “здатність людини входити в різні соціальні групи органічно, без демонстративності і самоуниження ” [170, 128]. Готовність до виконання ролей громадянина і трудівника, громадського діяча, сім‘янина і товариша і, взагалі, до життя в суспільстві – ось кінцева мета виховання на думку О. Степанова та М. Фіцули [218, 408]. У науковій літературі з питань соціалізації стикаємося і з думкою, що результатом соціалізації постає соціалізованість особистості як досягнення людиною певного балансу пристосування і уособлення в суспільстві [156]. Успішність соціалізації характеризується здатністю особистості до змін своїх ціннісних орієнтацій, умінням знаходити баланс між власними цінностями і вимогами соціальної ролі, орієнтацією не на конкретні вимоги, а на розуміння універсальних моральних людських цінностей.

      А. Мудрик, узагальнюючи дані багатьох досліджень, вважає соціалізованою зрілу особистість. Учений виділяє основні критерії зрілості-соціалізованості індивідуума, серед яких: повага до себе (почуття власної гідності), повага до людей, до оточуючого світу, вміння прогнозувати, творчо підходити до життя, креативність [156].

      Вся работа доступна по Ссылке