Громадянське виховання студентської молоді як психолого-педагогічна проблема

     

      Проблема громадянського виховання як засобу забезпечення набуття індивідом певних якостей має давню історію. Причому сутність цього процесу на різних етапах суспільного розвитку значною мірою зумовлювалася тим, що покладалося в основу розуміння сутності громадянськості як базового феномену для визначення тих якостей, на які він має спрямовуватися.

      Витоки громадянськості знаходимо ще в часи античності. Так, у республіках Стародавньої Греції і Риму громадянськість тлумачилася з позицій республіканського підходу, відповідно до якого особистість поставала як складова політичного суспільства. Найбільш значущими її якостями вважалися почуття належності до певної політичної спільноти як частини загального громадянського життя, відданість Батьківщині, лояльність до правових норм суспільства, надання пріоритету громадянським обов’язкам над індивідуальними інтересами [68, с. 12]. У цей історичний період громадянськість вважалася найвищою доброчинністю особистості. Так, відомий афінський філософ Сократ (469 – 399 рр. до н.е.) стверджував, що Батьківщина і Закони – вищі й дорожчі за батька і матір: „Батьківщина свята, її потрібно шанувати. Справедливість – це виконання волі держави” [155, с. 140].

      У Стародавній Греції ідеал людини вбачався в її гармонійній розвиненості. Тому виховання в неї любові до Батьківщини як провідної громадянської якості тісно поєднувалося з розумовим, фізичним, моральним та естетичним вихованням. Передумовою цих поглядів були особливості давньогрецької культури, в якій виховання розумілося як нерозривна єдність „гімнастичного” і „мусичного” (фізичного й розумового). Синтезом цих двох елементів вважалася класична рівновага тіла та духу, ідеал „калокагатії” – краси й добра, поєднаних воєдино. Беручи початок у конкретних уявленнях про прекрасне, треноване тіло юнака „шляхетного походження”, поняття „калокагатії досягло з часом вершин абстракції, набувши прояву в громадянських та етичних цінностях античного суспільства, втілених у гармонійно розвиненій особистості” [42, с. 194]. На думку Платона (428 – 347 до н.е.), громадянське виховання набуде ефективності, коли дитина буде поставлена в умови, за яких „зможе наблизитися до усвідомлення загальнодержавних інтересів і відвернутися від вузькоегоїстичних цілей свого буття та життєдіяльності” [140, с. 89].

      Вся работа доступна по Ссылке