Особистісна свобода та залежність в контексті психологічних проблем дорослого віку
При побудові загальної теорії індивідуально-психічного розвитку людини в центрі психологічного пізнання традиційно перебували ранній і пізній онтогенез, проте центральні фази індивідуального життя, пов’язані з найбільшою творчістю, продуктивністю та соціальною активністю, фактично опинялись на периферії психологічних досліджень.
Дорослість, знаходячись посередині між дитинством та старістю, у психо-логії початку ХХ століття сприймалась як підсумок бурхливих процесів розвитку в дитинстві й отроцтві, за яким іде життєвий спад і вгасання психічних функцій. Тим самим дорослість розглядалась як певний протяжний стаціонарний стан, пов’язаний з більш-менш повною стабілізацією функцій і властивостей сформо-ваної особистості, усталеного інтелекту, визначених ціннісних орієнтацій та кар-тини світу. Подібні уявлення не дозволяли підійти до дорослості як до періоду поступального розвитку, у якому відбуваються зміни й трансформації, форму-ються психологічні новоутворення й накопичується цінний досвід, унаслідок чого процес особистісного становлення й саморозвитку постійно триває.
Але завдяки накопиченню знань про дитячий вік і старість виявлена важлива онтогенетична закономірність – прискорення процесів дозрівання й уповільнення процесів старіння, особливо у сфері інтелекту та особистості сучасної людини, наслідком якого є значне розширення вікового діапазону й потенціалів періоду зрілості (практично від 21 – 30 до 55 – 65 років) [361]. Тому цілісна картина розвитку є неповною без розуміння особливостей цього періоду.
Тривалий час увага дослідників до психологічних аспектів дорослого віку реалізовувалась в роботах, спрямованих на вивчення поведінки та діяльності до-рослої людини в тих або тих специфічних умовах – найчастіше, в умовах різних видів професійної діяльності, різних типів ситуацій (стресових, напружених, екс-тремальних тощо) або під кутом зору розвитку окремих психічних функцій (зок-рема, пізнавальних психічних процесів). Тим самим психологія особистості в до-рослому віці як самодостатня й самоцінна галузь довго не оформлювалась в окреме предметне поле досліджень.
Отже, поняття дорослої (зрілої) особистості – це відносно нове надбання психології, попри те, що реалія зрілості є однією з найстаріших [361]. Багато в чому це поняття набуло свого змістовного наповнення завдяки аналізу таких пси-хологічних понять, як самість та індивідуація (К. Юнг), сенс життя (В. Франкл), самоактуалізація (А. Маслоу), его-інтеграція (Е. Еріксон) та ін.
У сучасній психології ставлення до дорослості суттєво змінилося. Сьогодні не викликає сумнівів адекватність розуміння цього періоду як важливого етапу індивідуального шляху особистості. З дорослістю та зрілістю психологи пов’язують такі особистісні характеристики, як: уміння брати на себе відповіда-льність, приймати рішення; здатність до емоційної й інтелектуальної підтримки інших, прагнення впливати на світ і „віддавати” індивідуальний досвід молодшо-му поколінню [482]; упевненість у собі й цілеспрямованість; схильність до філо-софських узагальнень, захист системи власних принципів і життєвих цінностей [124]; здатність протистояти тиску реальності за допомогою розвинутої волі [535; 221], долати життєві кризи [402]; формування індивідуального життєвого стилю [390; 230], стратегії життя [5], життєвого наративу [462; 362], життєвого світу [93; 401], або ментальної моделі світу [381]; прагнення до лідерства та організаторські здібності; реалізм, раціоналізм, тверезість в оцінках і почуття „здійсненності” життя; стабілізація системи соціальних та особистісних ролей [122]; виявлення життєтворчої активності [492] та ін.
Вся работа доступна по Ссылке
