Становлення адміністративно-правового регулювання політичних прав військовослужбовців: історично-правовий вимір

     

      Існування держави як форми організації суспільства неможливе без військових формувань, що є складовою частиною апарату примусу механізму держави. А тому належне регулювання правовідносин, що виникають між особами, які належать до цих формувань, та державою, беззаперечно, є запорукою ефективного виконання відповідних функцій держави. Водночас, специфіка функціонування мілітаризованих органів створює нагальну проблему відносин держави та громадян, які входять до корпусу державних службовців, в аспекті поєднання загального і спеціального статусів, з яких перший обмежується через специфіку другого. Як вказує В.К. Колпаков, діяльність кожного окремо взятого органу держави об’єктивується, проявляється в реальних умовах і конкретних життєвих обставинах, у діях його повноважних представників – державних службовців. Особи–службовці є кадровим складом (або особовим складом, чи персоналом) органів державного управління. Будучи співробітниками державного органу, вони фактично перебувають на службі у держави і виконують її завдання. Саме вони є тією ланкою державного управлінського механізму, на думку науковця, через яку реалізується влада, втілюються в життя державні вимоги та управлінські рішення. Від того, як вони розуміють і виконують свою роботу, наскільки точно і правильно діють, залежить ефективність функціонування органу управління і всієї системи влади [1, с. 86].

      При цьому, для виконання завдань і функцій держави службовці наділяються владними повноваженнями, використання яких всупереч призначенню може призвести до вельми негативних наслідків. «Армія, як фізична, реальна сила держави, складає головну зброю та опору державної влади, спеціальний же характер її призначення обумовлює приналежність її у всьому її об’ємі державі, як єдиному цілому» [2, с. 5]. Використання цієї сили в політичних цілях неприпустиме. Саме тому, на нашу думку, проблема, пов’язана із впорядкуванням відносин щодо реалізації політичних прав військовослужбовцями, потребує детального вивчення. Дана проблема полягає в тому, що політичні права за своїм характером забезпечують людині можливість брати участь в управлінні державою, впливати на внутрішню і зовнішню політику держави [3], впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також громадських об’єднань політичного спрямування [4, с. 12]. Підсумувати окреслену науковцями спрямованість політичних прав вдається О.В. Зайчуку та Н.М. Оніщенку, за визначенням яких основним призначенням політичних прав є:

      – забезпечення можливості громадян брати участь в управлінні державою;

      – вплив на діяльність як органів держави, так і органів місцевого самоврядування;

      – гарантування участі громадян у діяльності громадських об’єднань;

      – використання прав на свободу думки, слова, світогляду і переконань, які відображають дійсний рівень демократичності суспільства та перешко-джають авторитарному впливу на нього з боку держави [5, с. 91–92].

      Вся работа доступна по Ссылке