Розвиток адміністративно-правового регулювання політичних прав військовослужбовців Збройних Сил України, їх система
Враховуючи, що політичні права, як правова категорія, вивчаються насамперед в рамках науки конституційного права та теорії держави та права, одразу зробимо уточнення щодо рамок дослідження: увагу буде акцентовано на адміністративно-правовому регулюванні правового статусу військовослужбовців як суб’єктів кількох галузей права одночасно, що викликає певні особливості реалізації прав і обов’язків, в тому числі політичних, даної категорії громадян України. Іншими словами, саме дослідження розвитку плюралістичного правового статусу військовослуж-бовців буде відповіддю на питання щодо специфіки правового регулювання політичних прав військовослужбовців Збройних Сил України, яка полягає у встановленні окремих положень стосовно правового регулювання політич¬них прав нормами адміністративного права.
Розпочнемо з того, що на сьогодні правовий статус військовослуж¬бовця як визначений нормами права стан суб’єкта права, що відображає його становище у взаємовідносинах з іншими суб’єктами права [22, с. 91; 23, с. 64] і відбиває всі основні сторони юридичного буття індивіда: його інтереси, потреби, взаємовідносини з державою, трудову та суспільно-політичну діяльність, соціальні домагання та їх задоволення [24, с. 237], є, як вказує М.І. Іншин, багатоаспектною і багатоелементною категорією [25, с. 45].
За визначенням О.В. Зайчука та Н.М. Оніщенка, «правовий статус є засобом нормативного закріплення основних принципів взаємодії особи та держави. Він є системою еталонів, зразків поведінки суб’єктів, які, з одного боку, захищаються державою, а з іншого – схвалюються суспільством» [5, с. 79]. Отже, статус – це правовий інститут, що має складну структуру і викликає, як обґрунтовано вважає М.І. Іншин, певні труднощі при її аналізі [25, с. 45].
Проблема, насамперед, виникає при визначенні структури правового статусу через великі розбіжності у позиціях науковців щодо вирішення цього питання. В цьому контексті одразу зауважимо, що дотримуємося позиції тотожності понять «правовий статус» та «правове становище» особистості. «У всякому разі, законодавство, юридична практика, друк, а також міжна-родні акти про права людини не проводять між ними будь-якої різниці, а вживають в одному і тому ж сенсі. Вони цілком взаємозамінні. Виходячи з контексту, стилістичної переваги, використовується те чи інше вираження. Етимологічно ж указані терміни збігаються, це – слова-синоніми» [24, с. 237].
Найпоширенішим є визначення правового статусу як системи законо-давчо встановлених та гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів і обов’язків особи [5, с. 78]. Однак, і таке найбільш поширене визначення через наявність серед елементів правового статусу законних інтересів, які, на думку ряду авторів, є категорією доправовою [26, c. 30], а знаходячи вияв у праві, набувають форми прав та обов’язків [8, с. 6], які включаються до правового статусу, виключаючи наявність законних інтере¬сів як елементів структури правового статусу; і включення до правового статусу громадянства [27, с. 6], правових норм, правовідносин структурного типу [24, с. 237–238], правових принципів, юридичних гарантій [28, с. 84–86], правосуб’єктності [11, с. 412] також не є однозначним.
Вирішення проблеми структурних елементів правового статусу війсь-ковослужбовця виходить за межі означеної теми дослідження. А тому, оминаючи аналіз доцільності наявності перелічених вище елементів серед структурних компонентів правового статусу, вкажемо, що позиція включення до системи останніх прав і обов’язків (правоволодіння) [8, с. 7] як «серце-вини» правового статусу особистості [24, с. 237] є загальноприйнятою. Серед цих прав обов’язково наявні політичні права як елемент загального правового статусу громадянина певної держави. І зразу уточнення: останній не є єдиним правовим статусом, що характеризує становище військовослуж¬бовця у взаємовідносинах з іншими суб’єктами права.
Вся работа доступна по Ссылке
