Поняття та принципи адміністративно-правового регулювання політичних прав військовослужбовців Збройних Сил України

     

      Визначення сучасного стану правового забезпечення статусу військо-вослужбовців Збройних Сил України як суб’єктів політичних прав дозволяє визначити поняття адміністративно-правового регулювання як складової правового регулювання в цілому, але не тотожного поняття через поєднання декількох статусів однієї особи для характеристики правового положення такої як суб’єкта і адміністративного, і конституційного права одночасно. Одразу звернемо увагу, що підрозділ 1.2 присвячено дослідженню і встановленню фактичного стану і основних тенденцій розвитку адміністр-ативно-правового регулювання політичних прав військовослужбовців Збройних Сил України як суб’єктів адміністративного і конституційного права одночасно шляхом аналізу сучасної і перспективної нормативно-правової бази щодо врегулювання означеної сфери суспільних відносин. Водночас, це не є достатнім для комплексної характеристики основних засад регулювання політичних прав військовослужбовців, являючи собою лише основу для визначення поняття і принципів адміністративно-правового регулювання політичних прав військовослужбовців Збройних Сил України як правової категорії – змістовного наукового уявлення, яке відтворює ідеальну (у мисленні) об’єктивну суть реальних процесів і відносин у правовій дійсності, виражає специфічну правову якісну визначеність цих процесів і явищ. Таке трактування поняття правових категорій дозволяє, з одного боку, розглядати їх як відображення певної діяльності людей у правовій сфері суспільного життя, їхніх інтересів і цілей, а з іншого – розкрити предметний зміст того чи іншого правового поняття, який включає й спосіб пояснення, глибшого осягнення сутності свого реального аналога в суспільному житті [65, с. 238–239]. Проблема визначення поняття адміністративно-правового регулювання політичних прав військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань полягає в тому, що правове регулювання політичних прав громадян України відбувається, за загальним правилом, на підставі норм конституційного права. Саме конституційно-правові норми регулюють основні принципи соціально-економічного, політичного й територіального устрою держави, порядок її відносин з інститутами громадянського суспільства, здійснення основних прав і свобод людини та громадянина, визначають систему органів державної влади, тощо [66, с. 6]. Це означає, що інститут правового статусу людини та громадянина є елементом конституційного права, а отже, його правове регулювання відбувається на підставі норм саме цієї галузі права. В свою чергу, даний висновок дає підстави стверджувати, що відповідні правові відносини знаходяться, за загальним правилом, за межами предмету адміністративного права як сукупності відносин, які виникають в процесі організації і функціонування органів державного управління і здійснення ними заходів адміністративно-правового примусу і притягнення до адміністративної відповідальності [23, с. 8].

      Зроблене нами уточнення «за загальним правилом» у вищенаведеному висновку є першочергово важливим, адже означає наявність виключень. А саме, коли мова іде про політичні права військовослужбовців, є підстави стверджувати, що правове регулювання спеціального статусу громадянина, який перебуває на військовій державній службі, включає особливості, в тому числі стосовно комплексу політичних прав, встановлених нормами адміні-стративного права. Іншими словами, правове регулювання правового статусу військовослужбовця як суб’єкта політичних прав здійснюється комплексно за допомогою норм декількох галузей права, з яких адміністративному належить визначальна роль щодо встановлення специфіки комплексу політичних прав.

      Виходячи з визначення правового регулювання як спеціально-юридич-ного впливу, пов’язаного з упорядкуванням суспільних відносин за допомо-гою норм права [65, с. 252, 259], як дії права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права [67, с. 217], можна визначити адміністративно-правове регулювання політичних прав військовослужбовців як спеціально-юридичний вплив норм адміністра¬тивного права на суспільні відносини щодо реалізації політичних прав цією категорією громадян України як специфічними суб’єктами конституційного права.

      І тут виникає питання: яким чином узгоджуються між собою норми адміністративного і конституційного права щодо правового регулювання політичних прав військовослужбовців Збройних Сил України на практиці? Які норми мають пріоритет застосування над іншими? І це питання є надзвичайно важливим, адже саме від його вирішення залежать межі реалізації військовослужбовцями політичних прав. Як вказує В. Коваленко, «з одного боку, кожний державний службовець є громадянином за визна¬ченням, а з іншого – державна служба України, як і інших країн, передбачає деякі обмеження та заборони. Якщо говорити дуже узагальнено, то постає запитання, чи повинні обмеження, передбачені для професійного кадрового складу державної служби, поширюватися також і на приватне життя державних службовців, а також на інші їхні взаємовідносини поза служ¬бовою діяльністю?» [68, с. 8–88 ]. Не можна заперечувати, що основне призначення конституції – закріплення й гарантування фундаментальних прав людини та громадянина [66, с. 32], а тому конституційно-правовий статус людини і громадянина посідає особливе місце в системі галузевих правових статусів. Водночас, лише з уточненням можливо погодитись з тим, що «його специфіка полягає в тому, що, по-перше, він єдиний та однаковий для всіх людей і громадян (тобто це загальний статус), по-друге, він відіграє роль базового, вихідного для всіх інших галузевих статусів» [69, с. 139].

      Уточнення в тому, що єдність конституційно-правового статусу поєднується з диференційованим підходом до правового регулювання реалізації певних прав і обов’язків тими суб’єктами, правовий статус яких в силу об’єктивних обставин має відмінності порівняно із загальновстановленим. Акцентуємо увагу, що відмінності правового регулювання лише в тому разі можуть бути визначені доцільними для існування, коли іншого способу врегулювання суспільних відносин немає.

      І тут на перший план виходить питання способів як основи для формування методів правового регулювання політичних прав військово-службовців Збройних Сил України та інших воєнізованих формувань, утворених відповідно до законодавства України. Як вказують Д.Н. Бахрах, С.Д. Хазанов та А.В. Демин, в юриспруденції «метод розуміється більш широко, ніж спосіб («методи переконання і примусу», «методи правового регулювання»). Видається, що метод можна розуміти як систему способів впливу. При всій умовності такого вживання термінів запропонований підхід корисний, адже він дозволяє чіткіше зрозуміти співвідношення аналізованих понять. Це рід і вид. А спосіб, в свою чергу складається із засобів, прийомів, дій» [56, с. 354–355].

      Вся работа доступна по Ссылке