Забезпечення політичних прав військовослужбовців Збройних Сил України в процесі адміністративно-правового регулювання

     

      С.Д. Порощук закликає пам’ятати, що «соціальна, правова держава – найвищий із відомих на сьогодні ступінь розвитку суспільства та держави, якого, як і будь-який ідеал, майже неможливо досягнути. Позитивний момент – на шляху до цієї мети, причому одним із перших та найважливіших кроків, принаймні для України, є визнання, дотримання та утвердження як найвищої соціальної цінності – людини, особи, її прав, свобод та захисту законних інтересів [29, с. 22]. Водночас, визнання не означає втілення. О.І. Наливайко визначає, що забезпечення прав є об’єктивною необхідністю. Всі права, надані особистості і не забезпечені необхідними засобами захисту у випадку їх порушення, є лише «декларативними правами» [109, с. 13]. Засоби і способи, за допомогою яких у суспільстві забезпечується здійснення прав і свобод людини і громадянина, прийнято позначати як систему гарантій прав і свобод людини і громадянина [110, с. 47; 111, с. 12]. Як вважає Є.І. Темнов, реальна цінність прав, свобод і обов’язків особистості забезпечується системою гарантій [79, с. 289].

      Термін «гарантія» походить від французького слова «garantie», що означає запоруку, забезпечення [9, с. 456; 90, с. 315]. А тому сучасне філологічне значення терміну включає і таке як «умови, що забезпечують успіх чого-небудь» [112, с. 125]. Отже, саме, гарантії, як вказує А.С. Мордо-ванець, покликані створити умови особі для здійснення нею своїх прав [113, с. 168]. Як вказує О.Ф. Скакун, «проголошення будь-якого права людини, навіть закріпленого відповідними актами держави та її органів, ніщо без реальних гарантій його здійснення… Без гарантій права, свободи та обов’язки людини і громадянина перетворюються на своєрідні «заяви про наміри», що не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства» [11, с. 202]. З цього приводу В.М. Пашинський вказує, що забезпечення прав і свобод за допомогою специфічних засобів – гарантій – уможливлює безперешкодне здійснення прав і свобод, їх охорону від можливих протиправних посягань і захист від незаконних порушень. Без відповідних гарантій проголошені в Конституції та законах України права і свободи будуть «пустим звуком» [114, с. 61].

      Для втілення прав і свобод людини недостатньо їх лише проголосити, як вважає В.В.Букач. Повинні мати місце взаємопов’язані процеси: прак¬тичне зміцнення та розвиток прав людини, підвищення якості законодавства, а також формування правової культури, яка, зокрема, включає знання і розуміння прав і свобод людини, високосвідоме виконання вимог права, повагу до прав та свобод інших осіб та практичні навички щодо захисту своїх прав. Крім того, необхідно вдосконалювати діяльність державного апарату, громадських організації та посадових і службових осіб, які мають забезпечувати реалізацію прав і свобод людини [36]. Не можна заперечувати, що права і свободи людини і громадянина є однією із найважливіших суспільних цінностей, головним об’єктом біль¬шості конституційно-правових відносин. Ефективність їх виконання, вико¬ристання та дотримання визначається, врешті їх реальність залежать від рівня їх захищеності, гарантованості [115, с. 194].

      Гарантіями прав і свобод людини і громадянина є різні позитивні умови, засоби [116, с. 195–196] і способи, які застосовуються для забезпе¬чення правового статусу особи, її потенційних можливостей брати участь у правовідносинах і для охорони права учасника правовідносин, що знаходиться в реальних зв’язках з зобов’язаною особою (особами) [117, с. 127]. Як правило, гарантії розглядаються не як статично існуючі умови і засоби забезпечення прав і свобод людини та громадянина, а як динамічні обов’язки визначених суб’єктів права постійно створювати сприятливі умови та надавати ефективні засоби їх реалізації, охорони та захисту [36].

      Єдності щодо структури системи гарантій прав і свобод людини і громадянина як складової загального правового статусу, а також спеці-ального, в науці немає. Наприклад, О.Ф. Скакун виділяє за змістом: соціально-економічні, політичні, ідеологічні (духовно-моральні), юридичні гарантії прав і свобод людини і громадянина [11, с. 202]. «Обов’язки і права державного службовця тільки тоді мають спеціальний сенс і значущість, якщо вони забезпеченні правовими та економічними гарантіями», – вказують Є.В. Охотський та В.Г. Ігнатова [118, с. 476–477]. О.Ю. Оболенський класифікує гарантії у структурі правового статусу державного службовця на заходи: економічного, соціального, організацій¬ного та правового характеру, включаючи до їх числа умови роботи, які забезпечують: виконання посадових обов’язків; заробітну плату й інші виплати, передбачені законами та іншими нормативно-правовими актами; щорічну оплачувану відпустку; медичне обслуговування державного службовця та членів його сім’ї, у тому числі після його виходу на пенсію; перепідготовку (перекваліфікацію) та підвищення кваліфікації зі збережен¬ням грошового утримання на період навчання; обов’язковість згоди держав¬ного службовця на переведення на іншу державну посаду державної служби, за винятком випадків, передбачених законом; пенсійне забезпечення за вислугу років і пенсійне забезпечення членів сім’ї державного службовця в разі його смерті, що настала у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків; захист державного службовця та членів його сім’ї від насилля, погроз, інших неправомірних дій у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків у порядку, визначеному законом [51, с. 198].

      Вся работа доступна по Ссылке