Особливості реконфігурації образу культурного героя в актуальному українському контексті
Соціальні трансформації в українському соціумі спричиняють зміну фонових практик, зокрема й в площині реконструкції образу культурного героя і відповідно історичної свідомості. Що стосується визначення практик, то серед різноманітних підходів можна виділити дві ідеї, які дозволяють простежити цілісність «практичної» парадигми: «фоновий» характер і здатність практик до «розкриття». Дж. Серль послідовно розробляючи ідею "фонових практик", визначив їх логічне місце наступним чином: "Для великого числа випадків буквальний сенс пропозиції або виразу задає умови істинності тільки при наявності набору фонових допущень і практик (background assumptions and practices) Іншими словами, розуміння будь-якого, навіть самого елементарного вислову неявно посилає до загальнодоступного масиву знань про те, як влаштована природа речей і як "працює" дана культура», тобто під фоновими практиками Серль має на увазі сукупність прийнятих в культурі (традиційних) способів діяльності, навиків поводження з різними предметами соціальної дійсності і так далі [74]. Здатність практик до «розкриття» визначається через можливість останніми конституювання і відтворення ідентичності або ж задання основних способів соціального існування, обумовлених просторово-часовим виміром. Таким чином, виходячи з вище зазначеного, варто наголосити, що будь-які соціальні зміни слід розглядати перш за все як зміни фонових практик, що супроводжуються появою відповідних ідентичностей, формальних інститутів і ідеології. В конструктивістській методологічній традиції визначають декілька можливих механізмів трансформації соціальних практик. Зокрема В.В. Волков називає артикуляцію, реконфігурацію і запозичення. Артикуляція відбувається тоді, коли певний стиль або спосіб поведінки потрапляє в фокус уваги, стаючи як би чіткіше окресленим, за рахунок чого є можливим його нормативне вираження і розповсюдження в суспільстві. Реконфігурація простежується тоді, коли практика або окремий аспект практики який раніше був маргінальним, стає центральним. Зміна соціальних практик за рахунок запозичення передбачає переймання певних значущих практик і їх поступове вкорінення в соціокультурній матриці суспільства [75, с.14-16].
Специфіка змін фонових практик в площині реконструкції образу культурного героя в українському суспільстві пов’язана за висловом В. Тихоновича «з об’єктивно зумовленою ситуацією, особливо коли йдеться про історичний ракурс проблеми». Продовжуючи висловлену думку, автор зазначає «насамперед маємо на увазі тривалу відсутність в Україні суверенної державності, а отже, брак особистостей – «державотворців», з якими національна ментальність звично пов’язує образи героїв, проводирів, символи нації. Слід також врахувати, що перебування України в складі Російської імперії, а згодом і Радянського Союзу аж ніяк не сприяло культивуванню в освітньо-виховному процесі та й у громадській думці феномена національно-українського лідерства, здебільшого навпаки, на цей предмет накладалося жорстке державницьке і партійне табу, визначні особистості – вихідці з України номінувалися синами імперії – Росії чи радянського народу, а над діячами української культури та науки постійно нависала загроза бути звинуваченими у «націоналістичному ухилі» чи «українському буржуазному націоналізму» з численними факторами реалізації цієї загрози»[35, с.179-181].
Таким чином, орієнтуючись на методологічний підхід В.В. Волкова, подальше виявлення тенденцій реконструкції образу культурного героя в контексті сучасних соціокультурних трансформацій доцільно, на наш погляд, на прикладі аналізу авторського пілотажного дослідження, а також матеріалів соціологічного дослідження «Ви в інформаційному просторі міста Львова», проведеного кафедрою теорії та історії соціології Львівського національного університету імені Івана Франка, також в якості емпіричного референту було обрано комплексне багатоетапне дослідження В.Середи «Regional Historical Identities and Memory» проведене в 2004 р.
Вся работа доступна по Ссылке
