Професіоналізм державних службовців як наукова категорія: сутність та понятійний зміст

     

      Нинішній етап розвитку суспільства, його стратегічний курс в Європейський Союз вимагають постійного зростання ефективності управління в усіх сферах діяльності держави, удосконалення нових підходів до формування професійної державної служби. Теорія управління і світовий досвід свідчать, що в кризові ситуації періодично потрапляють усі країни, але вихід з них здійснюється тільки на основі корінних змін у самій системі управління, за умов використання передових наукових технологій, включення до процесу управління інтелектуальної власності, стратегічного мислення кадрів-професіоналів, що потребує суттєвих перетворень у кадровій політиці та у системі добору, підготовки, мотивації насамперед державних службовців [54, с. 3].

      У зв’язку з цим, вирішальним є усунення суперечності, яка існує між потребою залучення до виконання поставлених завдань професійно підготовлених державних службовців та недостатньо якісним забезпеченням їх професійного розвитку, що знижує ефективність державної служби та суттєво впливає на темпи розпочатих у країні перетворень. За цих обставин до державних службовців з одного боку пред’являють нові вимоги для здійснення управлінської діяльності, а з іншого – вони частіше за все позбавлені такої кваліфікаційної бази, яка б відповідала б вимогам надання державних послуг на рівні європейських стандартів.

      В нинішніх умовах важливим фактором підвищення ефективності державної служби стає розвиток людського потенціалу, наповнення її професійно підготовленими кадрами, здатних:

      - своєчасно позбавлятись успадкованих малопродуктивних стереотипів професійної діяльності та кваліфіковано відповідати на соціально – орієнтовані вимоги, які ставляться до державних службовців стосовно їх професіоналізму;

      - чітко та якісно виконувати функціональні обов’язки в ситуації постійних змін, неузгодженості нормативно-правового забезпечення;

      - глибоко осмислювати свої упущення та професійні надбання, оцінюючи ефективність їх використання в процесі управлінської діяльності, приділяючи при цьому особливу увагу безперервному професійному розвитку.

      Проблемам професійної діяльності на державній службі присвячено немало робіт із позицій різних наук, зокрема історії, соціології, соціальної психології, професіології, етики, державного управління.

      Для визначення сутності професіоналізму як способу включення в соціальний процес сучасних українських службовців необхідно:

      – врахувати загальнотеоретичний досвід вивчення сутності професії та професіоналізму; – визначити специфіку професіоналізму державних службовців як соціальної, так і професійної групи в контексті перехідного періоду в Україні;

      – використати набуті здобутки у вивченні професійних проблем державної служби як у нашій, так і в інших країнах насамперед в управлінському аспекті.

      Питання сучасного менеджменту у взаємозв’язку з професіоналізмом розглядаються в роботах В. Вуда [31], Т. Геретта [37], А. Кредісова [119], Г. Кунца [120] та ін., які створюють важливі засади пошуку сучасної моделі службовця-професіонала.

      У сучасній західній літературі розширюється тематика досліджень професіоналізму службовця й складається система міжпредметних зв’язків у їх вивченні, комплексно аналізується процес від професійної оцінки до професійної дії.

      Професіоналізм – це оволодіння основами і глибинами якої-небудь професії, зазначено в тлумачному словнику української мови [24,с.62]. Цікавими, на наш погляд, є визначення щодо інших термінів, які стосуються професійної діяльності людини, це:

      професійна кваліфікація - як ступінь придатності, підготовки до певного виду праці; професійна придатність – як уміння здійснювати, виконувати що-небудь; спеціалізація – як набуття певних знань, навичок у будь-якій галузі;

      ефективність – як досягнення потрібних результатів, що дають найбільший ефект;

      компетенція – як добра обізнаність з чим-небудь, першооснова, базис професіоналізму;

      конструктивність – як основа чого-небудь, в тому числі будь-якої дії [24; 44].

      У цьому напрямку цікавим є висновок Д.І. Дзвінчука про те, що розвиток особистості, зокрема державних службовців, може бути реалізований двома шляхами: довільно (через становлення) та цілеспрямовано (через формування). Становлення відбувається за допомогою регуляції, тобто впливу на суб’єкт з метою стабілізації його властивостей, оптимізації функціонування, спрямування розвитку за певною програмою; а формування - за допомогою управління як координації зусиль для досягнення мети формування: збагачення змістовності суб’єкта під впливом спрямованих дій [69, с. 195].

      Вся работа доступна по Ссылке