Особливості формування професіоналізму державних службовців України

     

      Сучасна держава характеризується багатоманітністю завдань і функцій, і саме від їх професійного виконання залежить існування всієї політичної системи. Світовий досвід і стан суспільних відносин, навіть у найдемократичніших державах, свідчить, що сучасне суспільство не може нормально функціонувати і розвиватися поза державою і встановленими нею межами.

      Цим обумовлюється необхідність кваліфікованого і потужного державного апарату, що є на сьогоднішній день проблемою державного рівня, і без чіткого державного спрямування позитивне вирішення цього питання практично неможливе.

      Як зазначалось вище, державна служба – це механізм здійснення завдань і функцій держави. Вона повинна стати повсякденним діючим зв’язком держави та народу, їх взаємодії, а також бути лідируючою силою суспільства.

      Безперечно, забезпечити такий підхід зможе лише той державний апарат, який компетентно, обґрунтовано висуватиме зрозумілі для людей норми поведінки та праці, організовуватиме та буде регулювати соціальну активність громадян, відстежуватиме їх соціальну ефективність.

      Це дасть можливість державній службі конституційно поєднувати зафіксовані наміри та цілі держави, її структури, відносини та зв’язки з кадровим потенціалом держави та шляхом його професійної діяльності втілювати їх в суспільне життя.

      Звичайно, цього неможливо досягти без оптимізації управління людськими ресурсами державної служби, наукового забезпечення її реформування, застосування нових підходів до формування кадрового складу владних органів та державних служб, без впровадження засад конкурсу, об’єктивності і гласності при прийнятті на державну службу, без удосконалення професійної культури державних службовців, без створення умов для мотивації та стимулювання їх праці, забезпечення їх соціальної захищеності, без посилення відповідальності кадрів за низький рівень виконання ними службових обов’язків та неналежну роботу щодо запобігання проявам корупції.

      Розглядаючи функцію забезпечення державою прав і свобод людини, гідних умов її проживання, громадянської злагоди, Конституція України закріпила за всіма громадянами право на участь у державному управлінні, рівний доступ до державної служби [112, с.16]. З цього приводу, заслуговує на увагу аналіз та обгрунтування принципів проходження державної служби на основі положень Конституції України, проведені авторським колективом науковців під керівництвом професора М.І. Мельника [117]:

      1. Законність. Цей принцип є універсальним і не має жодних виключень. Органи державної влади, всі посадові особи зобов’язані дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на їх підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачений ними (ст. 19).

      2. Обов’язковість до виконання на території України законів, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, рішень представницького органу та уряду Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також обов’язковість рішень органів виконавчої влади вищого рівня для органів виконавчої влади нижчого рівня (ст.ст. 106, 117, 136, 144).

      3. Підконтрольність і підзвітність державних органів і діяльність посадових осіб (ст.ст. 85, 86, 98, 101, 116, 118, 137, 143).

      4. Позапартійність державної служби. Оскільки не допускається створення і діяльності організаційних структур політичних партій в органах виконавчої влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних і комунальних установах та організаціях (ст. 37), державні службовці при виконанні посадових обов’язків не мають права керуватися рішеннями партійних органів і громадських об’єднань, а зобов’язані діяти лише на підставі та в межах закону.

      5. Рівний доступ до державної служби у відповідності зі своїми здібностями та професійною підготовкою без будь-якої дискримінації. Громадянину, який претендує на державну посаду, потрібно мати відповідну освіту й підготовку, що відповідала б змістові й обсягу повноважень на даній посаді (ст.ст. 23, 24, 38, 43, 103, 141).

      6. Відповідальність державних службовців за невиконання або неналежне виконання своїх повноважень. Вона займає особливе місце серед заходів, що спрямовані на удосконалення системи виконавчої влади (ст.ст. 40, 42, 56, 120).

      7. Соціальна захищеність державних службовців, коли їм гарантується грошова винагорода, відпустки, пенсійне забезпечення тощо. Службовцям на окремих видах служби передбачено надання певних пільг.

      8. Стабільність державної служби. Становище службовця не повинно залежати від політичної кон’юнктури, необґрунтованих організаційних імпровізацій.

      Всі ці принципи покладені в основу Закону України “Про державну службу” [90] та спеціальних правових актів, що регулюють діяльність державних службовців. Головною метою державної кадрової політики є формування такого кадрового потенціалу, який може забезпечувати ефективне функціонування і розвиток державного апарату на професійному, кваліфікаційному та діловому рівнях.

      Зміна парадигми державного управління змінює ідеологію державної служби. Сьогодні кожен державний службовець повинен усвідомлювати, що його завдання полягає не в тому, щоб вказувати людям, що їм треба робити, а в створенні таких умов, у яких вони самі зможуть знайти найвигідніше для себе рішення. Тобто держава цілеспрямовано мінімізує своє втручання в життєзабезпечення громадян і бере на себе лише ті послуги, які в даний період розвитку суспільства в змозі гарантувати й які неможливо знайти на ринку послуг Зауважимо, що держава, яка представляє інтереси всього народу, повинна бути зацікавленою в професійному, культурному та духовному розвитку державного чиновника, адже освічена особистість поєднує в собі не лише свої власні надбання, але й суспільства в цілому.

      Досвід країн з розвиненою економікою показує, що особливо в період структурних змін питання формування професіоналізму державних службовців набуває особливої актуальності, адже кваліфіковані працівники – це невичерпне джерело конкурентних переваг, це той пласт, на основі якого тримається успішний розвиток суспільного прогресу.

      У зв’язку з цим, на різних етапах розвитку нашої держави, неодноразово наголошувалося на необхідності реформування кадрової системи як одного з найважливіших елементів державної політики у сфері державного управління.

      Однак, як показує практика, успішність адміністративної реформи може бути досягнута лише за допомогою особливих заходів щодо забезпечення необхідного професійного рівня кадрів, який складається шляхом зміни стилю й практики самої державницької роботи. В усіх цивілізованих державах до кадрів-професіоналів ставляться як до особливого “золотого фонду” – їх цінують і підтримують, до них прислухаються і довіряють. Наша держава, як ніколи, потребує свіжих управлінських сил, котрі могли б внести суттєві зміни в його устрій – зробити довгоочікуваний переворот в економічній та соціальній сферах, підвищити духовність, піднести народний добробут. Для цього необхідно забезпечити перш за все:

      - потреби для повноцінного становлення особистості – мається на увазі освіта, виховання та професійне зростання;

      - соціально-правовий захист, тобто розвиток демократичних начал;

      - створення обов’язкових працюючих законів, які б дали можливість кожній особі розкрити власне творче “я” – не лише утвердження в своєму середовищі, а й піднятись на якісно новий щабель.

      Вся работа доступна по Ссылке