Дослідження проблем формування ринкових відносин країн перехідного періоду дозволяє розкрити внутрішні причини розвитку еколого-економічних систем і знайти адекватні форми і методи управління процесами забезпечення екологічної безпеки.
На даний час можна стверджувати, що ігнорування пріоритету як самих екологічних проблем, так і проведення активної екологічної політики при вирішенні загальноекономічних завдань загрожує заглибленням нинішньої економічної кризи і здатне виступити безпосередньо і надалі одним з істотних чинників тривалої дестабілізації розвитку країн перехідного періоду. Вірна і зворотна залежність: здійснення екологічно орієнтованої економічної реформи дозволить нормалізувати екологічну ситуацію, тоді як зневага до екологічних імперативів в економічній політика неминуче прискорює темпи деградації природного середовища і подальшого руйнування національних продуктивних сил. Будь-які заходи для стабілізації і розвитку національної економіки без урахування екологічного фактора носять тупиковий характер.
Екологічна криза, що виражається в руйнуванні об'єктивних природних передумов і чинників життєдіяльності суспільства, є констатацією того факту, що природоохоронний механізм в країнах перехідного періоду функціонував вкрай неефективно. Умовами створення нового природоохоронного механізму є подолання застарілих форм господарювання й їхніх носіїв, забезпечення взаємоузгодження і сумісності практично всіх елементів даного механізму (проблема поєднання ринкових й адміністративних методів господарювання). зміна відносин власності на природно-ресурсний потенціал і техногенні засоби виробництва.
Суть екологічної кризи визначається як критичний стан взаємовідносин нинішнього суспільства з природою, що характеризується невідповідністю розвитку виробничих сил та виробничих відносин даного способу виробництва ресурсно-екологічним можливостям біосфери.
Сутність проблемної екологічної ситуації полягає в загостренні ряду протиріч: між ростом споживання природних ресурсів і антропогенних навантажень на довкілля, з одного боку, і зменшенням природно-ресурсного потенціалу і можливостей сталого функціонування екосистеми – з іншого; між зростанням вимог населення до якості навколишнього середовища і відсутністю соціокультурної орієнтації на збереження довкілля як самостійної цінності, другорядна увага до регулювання екологічної ситуації між потребами в ресурсах для радикального поліпшення екологічної ситуації і реальними можливостями їх задоволення.
Період економічних реформ, що збігся із загальною суверенізацією, несе в собі істотне ускладнення екологічної ситуації. Враховуючи інерційність тенденцій розвитку екологічної ситуації, у найближчі 10-15 років в країнах перехідного періоду слід передбачати загострення ряду проблем. Перехід до ринкових відносин, зниження рівня усуспільнення власності на природні ресурси, процес початкового накопичення капіталу, інерційність галузевої, технологічної, територіальної структур господарства, різке зниження інвестиційної активності – все це створює реальну небезпеку того, що проблема охорони природи та раціонального природокористування відійде на другий план.
Кризовий стан довкілля означає, що механізм вирішення протиріч природокористування діє неефективно. Виділимо основні причини екологічної кризи. Обґрунтування і розгляд цих причин означатиме початкове наближення до виявлення основних напрямків і методів вирішення економічних протиріч природокористування, знаходженню форми гармонізації протиріч в еколого-економічній системі. На нашу думку, такими причинами є:
- антропогенний вплив на довкілля у результаті виробничої діяльності, що характерно для всіх країн світу;
- деградація екосистем стає природною межею подальшого економічного розвитку;
- обмеженість природних ресурсів;
- багатофункціональність їх використання;
- екстенсивний тип природокористування;
- недосконалість техніки і технології;
- порочна структурна політика.
В основі екологічних потреб лежить не самий факт росту, а спосіб росту виробництва (використовувані техніка, технології і форми виробництва). Ігнорування єдності економічного й екологічного в господарській діяльності є однією з причин екологічної кризи.
Глибинну основу розгортання екологічної кризи склала специфіка раніше існуючих соціально-економічних відносин. Адміністративно-командний тип організації економіки зумовив супермонополізацію і тотальне одержавлення галузей і сфер природокористування. Наступна група причин полягає в нерозвиненості екологічної свідомості. Господарська практика в недалекому минулому породила ілюзію уседозволеності і безмежного панування держави над природою. Погіршення економічного становища країни вирішувалося за рахунок посиленої експлуатації природних багатств. У керівництва країни і великих регіонів знаходився шар технократичної інтелігенції з недостатнім рівнем екологічної підготовки. Відбулося становлення працівника особливого антиекологічного типу, для котрого характерне відчуження від природи і споживацьке ставлення до неї.
