Розмовний дискурс сучасної англійської мови
Дискурс як сукупність процесу та результату, єдність тексту та контексту, інтегральне мислекомунікативне утворення (А.Д. Бєлова, В.М. Макаров, О.О. Селіванова, І.С. Шевченко, О.І. Морозова), представлено двома формами: монологічною та діалогічною, в останній найбільш повно втілено інтерактивний характер мовленнєвої взаємодії.
Проблеми диверсифікації дискурсу та його варіативності є найважливішими теоретичними питаннями сьогодення [5, с. 12].
В. Бурбело виділяє типи дискурсів за домінуючим комунікативним модусом й відповідними мовними та функціональними ознаками. Так, розрізняються побутовий, пізнавальний, прописовий та художній дискурси, які мають історично зумовлені різновиди [7, с. 82].
О. Сищиков видокремлював дискурси за критеріями: форми суспільної свідомості (політика, право, мораль, мистецтво, філософія, наука, релігія), види діяльності і суспільні відносини, що виникають винятково на основі суспільних потреб [22, с. 7]
А. Бєлова запропонувала класифікацію дискурсу з урахуванням двох основних факторів: сфер функціонування і характеру комунікації [5, с. 12].
За сферами комунікації виділені такі типи дискурсу: академічний, бізнесдискурс, дипломатичний, переговорів, політичний, педагогічний, рекламний, релігійний, риторичний, сімейного спілкування, медичний, психотерапія, юридичний, ергодичний, Інтернет-дискурс. За характером комунікації – спонтанний, підготовлений, офіційний, неофіційний, чоловічий, жіночий, дитячий, дискурс підлітків, людей похилого віку, аргументативний, конфліктний, авторитарний, лайливий.
Дослідник військового сленгу В. Балабін виходить із розуміння сленгу як «…ненормативного, неформального, стилістично зниженого мовлення порівняно великого прошарку населення, що використовується з метою здійснення певних мовленнєвих функцій (експресивної, оцінної, корпоративної, пейоративної, евфемістичної тощо) і складається з одиниць-сленгізмів, що мають різну лексикографічну маркованість» [3, с. 37].
У. Потятинник сленг тлумачить як «…особливий соціостилістичний субваріант ненормативної англійської мови із наскрізною соціодемографічною дистрибуцією, який характеризується: соціопсихологічною мотивацією вживання; соціостилістичною зниженістю повідомлення; домінуванням конотативного компонента над денотативним; неодмінно більш чи менш обмеженою функціональністю; неоднорідністю складу; надлексикалізацією певних сфер» [19, с. 38].
Більшість дослідників дискурсу доходять висновку, що дискурс – це форма використання мови (language in use), «…мовний корелят відповідної сфери комунікативно-мовленнєвої діяльності, людської свідомості та практики» [4, с. 123].
Розмовний дискурс (дискурс повсякденного спілкування) є неінституційованим, наслідком чого є спонтанність і непрескриптивність мовленнєвих дій.
Середовищем у лінгвістичних дослідженнях традиційно визнається контекст (І.В. Арнольд, М.П. Кочерган), в якому зовнішні умови комунікації подані ментальними репрезентаціями [1, с.52 ].
І.С. Шевченко експлікує дискурс як інтегральну частину мисленнєвокомунікативної діяльності, сукупність процесу й результату, позалінгвальних і власне лінгвальних прагматичних, соціальних, когнітивних аспектів, які обумовлюють вибір мовних засобів [4, с. 135].
Вважаючи всю розмаїтість зовнішніх умов комунікації середовищем у широкому розумінні цього слова, а контекст – середовищем у вузькому розумінні, структуру дискурсивного контексту трактуємо як сукупність трьох рівнів – мета-, макро- і мікроконтексту (О.В. Тарасова), в основі яких лежать відповідні когнітивні структури: когнітивна база, колективний когнітивний простір, індивідуальний когнітивний простір (В.В. Красних).
При аналізі репрезентації інформації на різних рівнях контексту приймаємо визначення типів інформації: фактуальна, концептуальна, підтекстова (І.Р. Гальперин) [9; 10].
Фактуальна інформація, що відповідає знанням, і концептуальна інформація, що відповідає уявленням, належать до структур когнітивної бази, на підставі чого вважаємо репрезентації цих типів інформації чинниками середовища рівня метаконтексту.
Слова, що вживаються здебільшого в усному побутовому мовленні, а також у літературній мові з метою надання зневажливої, іронічної, грубуватої, фамільярної оцінки характеризованим предметам чи явищам, називаються просторічними або розмовно-просторічними.
Серед розмовно-просторічних слів та зворотів існують і такі, що сприймаються як грубі чи лайливі, вульгарні – це вульгаризми. Вживання таких слів не прийняте в літературній мові, вони зазвичай не вживаються освіченими людьми в суспільстві, це спеціальний лексикон, що використовується людьми низького соціального статусу: засудженими, торговцями наркотиками, бездомними і т.п [36, c. 28].
Вся работа доступна по Ссылке
