Поняття портретного опису та аспекти його дослідження

     

      Головне, що відрізняє стиль мови художньої літератури від інших функціональних стилів – це відображення об’єктивно існуючої дійсності в інтерпретації художника слова.

      Творчий задум автора передбачає створення засобами мови складної системи, де кожний образ є, за визначенням О.М. Гришиної ознакою світу художнього твору [52, с. 52]. Функція образів полягає в активізації чуттєвого досвіду читача, шляхом створення у нього ілюзії співчуття та співучасті. В цій роботі ми виходимо з філософського визначення художнього образу О.М. Гришиної як специфічного для мистецтва способа відтворення об’єктивної дійсності у живій, конкретно-чуттєвій, безпосередньо-сприймаючій формі, якою в цьому випадку є мова художнього твору [51, с.13].

      В художньому тексті центральним об’єктом зображення є людина, а всі події, ситуації, що описуються в тексті – засобом її всебічної характеристики. Свій погляд на сутність людських характерів автор художнього твору розвиває в системі створюваних ним образів дійових осіб, що втілюють у собі синтез художнього узагальнення і конкретної неповторюваної індивідуалізації у світі естетичного ідеалу художника [45, с. 84]. Художній образ персонажу, як вважає Л.Я Гінзбург, це серія послідовних появ або згадувань однієї особи. Зображення її слів, дій, зовнішніх рис, внутрішніх станів, розповідь про події, що з нею пов’язані, авторський аналіз – все це поступово нарощується, створюючи певну єдність, яка функціонує в різноманітних сюжетних ситуаціях. Формальною ознакою цієї єдності є вже саме ім’я дійової особи [43, с. 18].

      У створенні образу персонажу, в його змістовній, комунікативній та естетичній цільності велика роль приділяється портрету персонажа. У творах великих письменників портрет стає не тільки одним із найвиразніших елементів у структурі художнього образу, але й нерідко ототожнюється в нашій уяві з художнім образом. Іншими словами, різкої межі між художнім образом та персонажем немає, адже гарний портретист ніколи не задовільняється рабським копіюванням зовнішності, безкрилим описом. В рисах обличчя, костюмі, манерах чуйний художник вільно або невільно відображає соціальні відносини своєї епохи, що мають перевагу в суспільстві смаки, звички, моду [40, с. 37]. Тому поняття портрету персонажа в художньому творі достатньо широке та може включати в себе: опис зовнішності героя, його соціальну характеристику, опис внутрішнього стану персонажу, мовний портрет.

      Ідейно-естетичне значення портрету того чи іншого літературного персонажа розкривається повністю також через відношення до нього інших героїв, через розвиток сюжету в цілому, тобто всю систему створених автором в даному творі образів. Відомо, що портрет не тільки передає зовнішні риси персонажу, якого описують, але й активно бере участь у відображенні характеру літературного персонажу. Однак портрет зазнає й зворотної дії, в результаті якої створюється чітка зорова уява про зовнішній вигляд героя досить економними засобами «зовнішньої» портретної виразності [17, с. 27]. Тому портрет в реалістичному творі виступає не в ізоляції від решти його компонентів, а в постійній взаємодії з ними. Портрет, на думку Л.Я Круглика, не вичерпується відтвореннями зовнішності як такої, портрет – це не тільки обличчя героя, але і фігура його, хода, жест, поза, його звички, манери поведінки, говоріння, це особливості його голосу, інтонації, оскільки голос, жест, міміка у своїй сукупності виражають безпосередню реакцію героя на події, що відбуваються навкруги, розкривають складність і багатогранність його характеру [58, с. 49] .

      Вся работа доступна по Ссылке