Види та засоби впливу на громадську думку

     

      За визначенням Г.Блумера, громадська думка – «центральна тенденція, встановлена в боротьбі між… окремими думками й оформлена відповідною силою протидії, яка між ними існує. В цьому процесі думка будь-якої мен-шості може здійснювати набагато більший вплив на формування колективної думки, аніж погляди більшості.» [61, С.90]. Питання лише в тому, хто висту-пає в якості цієї меншості і які цілі вона переслідує. Тим більш, що громадсь-ка думка – це динамічний процес, а не застигле утворення. Тобто вона увесь час перебуває у стадії свого оформлення, вона може коригуватися, перетво-рюватися, змінюватися, що становить надто широке поле для цілеспрямова-ного впливу на цей процес. Динамічність громадської думки ґрунтується на наявності наступних, характерних їй ознаках:

      - внутрішня суперечливість і незбалансованість;

      - залежність від динаміки політичних та інших змін;

      - відносна сталість основних сформульованих позицій;

      - спрощеність оцінок.

      Саме нестійкість, мінливість громадської думки, її залежність від різ-номанітних змін політичного, економічного та іншого характеру, а також не-вміння людей фільтрувати потрапляючу в поле їхньої уваги інформацію не-минуче призводить до можливості впливу на формування громадської думки з боку зацікавлених сторін.

      Опис прийомів впливу на громадську думку знайшло своє відображен-ня в роботах авторів різних країн і культур у різні історичні періоди. В анти-чні часи - про це, зокрема, писав Аристотель («Про софістичні спростуван-ня»). У ті часи існував цілий напрямок, відомий як софістика. Софістика – свідоме використання формально правильних, але за змістом помилкових ар-гументів і доводів у суперечці, доведенні; порожнє мудрування з метою ко-ристі або слави. В софістиці використовуються різноманітні словесні виверти та логічні помилки: підміна понять, використання багатозначності слів, ігно-рування змісту в угоду формі, різноманітні словесні хитрування, мета яких ввести в оману, видати чорне за біле чи навпаки [28, С.296-297].

      Досить широко відомі роботи Макіавеллі, Шопенгауера, зокрема, у йо-го «Евристичній діалектиці» перераховуються 36 риторичних стратагем, або прийомів. У Росії в 1918 р. вийшла узагальнююча робота С.Поварніна «Су-перечка. Про теорію й практику суперечки», у якій із критичних позицій ана-лізуються методи маніпулювання і їхнє застосування в різних ситуаціях об-говорень і публічних дискусій. Широко відомі книги Д.Карнегі, у яких роз-глядаються численні прийоми міжособистісної взаємодії людей, у тому числі й психологічні маніпуляції партнером.

      Навіть короткий огляд фактів використання способів таємного примусу у різних культурах показує широту їхнього застосування в різноманітних сферах соціальної взаємодії. У найзагальнішому вигляді традиційними обла-стями їхнього використання виступають дипломатія, військове мистецтво, таємна діяльність спецслужб (особливо інтенсивно в діяльності розвідки й контррозвідки), конкурентна боротьба в економічній сфері, політична боро-тьба.

      Вся работа доступна по Ссылке