Девіантна поведінка як соціальний феномен

     

      Практично все життя будь-якого суспільства характеризується наявністю відхилень. Відхилення, або девіації присутні в кожній соціальній системі.

      Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбала в останні роки масовий характер і поставила цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів.

      Динамізм соціальних процесів у період трансформації, кризова ситуація в багатьох сферах суспільного життя, аномічний стан українського суспільства, неминуче приводять до збільшення девіацій, що проявляються в поведінкових формах, що відхиляються від норм. Поряд з ростом позитивних девіацій (політична активність населення, економічна заповзятливість, наукова і художня творчість) підсилюються девіації негативні – насильницька і корислива злочинність, алкоголізація і наркотизація населення, підліткова делінквентність, аморальність. Зростає соціальна незахищеність громадян. У цих умовах підвищується попит на наукові дослідження девіацій, їхніх форм, структури, динаміки взаємозв'язків.

      Проблеми соціального «лиха» завжди привертали увагу вчених. Філософи і юристи, медики і педагоги, психологи і біологи розглядали й оцінювали різні види соціальної патології: злочинність, пияцтво й алкоголізм, наркотизм, проституцію, самогубства і т.п. У становленні соціології як науки дослідження негативних явищ (Г. Тард і Э. Дюркгейм, А. Кетле і Г. Зиммель, П. Сорокін і Р. Мертон) зіграло свою роль.

      У надрах соціології зародилася і сформувалася спеціальна соціологічна теорія – соціологія девіантної поведінки і соціального контролю. Саме під такою назвою функціонує один з 40 дослідницьких комітетів Міжнародної соціологічної асоціації. У джерел соціології девіантної поведінки стояв Э. Дюркгейм, а конституюванню в якості самостійного наукового напрямку вона зобов'язана – насамперед Р. Мертону й А. Коену [6, С-88].

      У колишньому СРСР поведінка, що відхиляється, тривалий час вивчалася переважно в рамках спеціальних дисциплін: кримінології, наркології, суїцидології і т.п. Соціологічні дослідження почали в Ленінграді наприкінці 60-х – початку 70-х рр. В.С. Афанасьєв, А.Г. Здравомислов, И.В. Маточкін, Я.И. Гилинський. У розвитку і інституалізації соціології девіантної поведінки велика заслуга належить академікові В.Н. Кудрявцеву.

      Спробуємо розглянути девіантну поведінку на основі соціосинергетичної парадигми. Вивчення взаємодії особистісної і надіндивідуальної свідомості дозволяє сьогодні показати вплив соціальних девіацій на суспільний розвиток у повному обсязі. Цьому сприяє і наробітку в області західної соціальної психології. Мається багато теорій, що пояснюють появу і сутність девіацій. Досить повне представлення про них дає, зокрема, робота Н. Смелзера. На жаль, поза полем зору американського соціолога залишився соціально-психологічний підхід.

      Соціально-психологічний підхід найбільш переконливо представлений у концепції соціальних відхилень Р. Харре і теорії поведінки добровільного ризику С. Лінга. Названі дослідження пояснюють причини появи девіантної поведінки через вивчення психологічного стану девіанта з урахуванням зміни його положення в системі соціально-політичних координат. Соціально-психологічний підхід дозволяє заглянути в глибинні причини, що впливають на появу девіантної поведінки, скласти більш об'єктивне представлення про механізм соціальної еволюції, тому що намагається пояснити:[2, С- 54]

      а) чому девіантна поведінка найчастіше з боку зовнішнього спостерігача з'являється як акт агресії;

      б) чому в сучасних умовах усе більше людей устають на шлях навмисного ризику, невід'ємного атрибута будь-який девіації;

      в) як відхиляється поведінка - з'являється «з середини», не з боку зовнішнього спостерігача, а суб'єкта девіацій, який ціннісний зміст останній знаходить у такій нестандартній формі поведінки.

      Вся работа доступна по Ссылке