Дослідження романів Ж.-П.Сартра “Нудота” та А.Камю “Сторонній” з точки зору класичного (“реалістичного”) психоаналізу З.Фройда
Протягом багатьох десятиліть психоаналітичні ідеї З.Фройда привертають до себе увагу дослідників, які спеціалізуються у різних сферах природознавства та гуманітарних наук. З появою нових робіт про Фройда та його вчення постійно виникають дискусії щодо статусу психоаналізу та його основ. З публікацією книги професора А. Трюнбаума „Основи психоаналізу. Філософська критика” виникла суперечка щодо того, чи є психоаналіз наукою. У численних працях Фройда був запропонований не тільки новий погляд на людську психіку і мотивацію душевного життя і суспільної поведінки, але і піддались перегляду традиційні уявлення про антропологію, мораль, соціологію, релігію, суспільне життя, культуру, мистецтво та літературу.
Суть вчення Фройда полягає у тому, що думки і вчинки людини мають видимий, раціональний бік та невидимий – це підсвідомість або неусвідомлене, вияви чого виходять за межі здорового глузду і мають ірраціональний характер. Свідомість не є безумовним авторитетом у процесі виникнення того чи іншого спектра думок і почуттів, оскільки підлягає підсвідомості, значну частину якої сама і створює. Отже, внутрішній світ людини складається з так званого культурного наросту, що зумовлює її як суспільну істоту, та біологічної примітивної інстанції, що охоплює все генетично первинне, підлегле принципу задоволення без щонайменшого уявлення про реальність і морально-етичні суспільні правила 11,8. Це – сексуальні, агресивні, руйнівні та саморуйнівні бажання. Оскільки в будь-якому суспільстві, пише М.І. Караменов 16,49, та чи та мораль, певні етичні норми, а в окремої людини можуть виникати бажання, які їм суперечать, то, керуючись здоровим глуздом і навіть щиро соромлячись, люди притуплюють їх у собі.
На думку І.Я. Стрельцової 38,243, австрійський психоаналітик перевернув з ніг на голову уявлення про людину як розумну і логічну у всіх проявах істоту, тим самим „скасувавши” європейський раціоналізм, який стверджував, що й своїх вчинках людина як особистість, складається з особи і передособи, з „я” – свідомості – і того, хто на неї впливає, підсвідомості, яку Фройд назвав „те”. Підсвідомість виникає як наслідок поєднання в людині біологічного та витісненого зі свідомості і перебуває з останньою майже у постійному конфлікті.
Завдяки вченню Фройда, людина, її розумова і психічна діяльність почали розглядатися не як відображення реальності чи фізіолого-психічне повторення в особі конкретних історичних умов, а як щось унікальне, частина самобутності якого - „те” – має позачасовий характер, бо не формується і не виховується навколишньою дійсністю. А оскільки підсвідомість існує автономно стосовно свідомості і суттєво впливає на неї, то і людина, хоча значна частина її особистості сформувались під впливом конкретної реальності, може стосовно свого внутрішнього світу існувати автономно.
Вчення засновника психоаналізу глибоко вплинуло на літературний процес ХХ століття. Як зазначає Н. Зборовська 11,7, традиційне літературознавство художній текст розглядало з позицій естетичної (формальної) та об’єктивної ідеологічної (націонільної, соціальної тощо) цінностей. Класичний психоаналіз, сформований працями З. Фройда, виявив модерну психоаналітичну цінність перекладу, звернув увагу на необхідність осмислення несвідомої творчої активності.
Вся работа доступна по Ссылке
