Пристрасть до Буенос-Айреса : буйні двадцяті роки

     

      Сім'я повертається у Буенос-Айрес у березні 1921 року. Місто процвітало. Після семи років відсутності Борхес відкриває живий, новий Буенос-Айрес, зрілий і повний нових можливостей. Незабаром після повернення Борхес потрапляє під вплив одного з друзів його батька, поета Маседоніо Фернандеса. Віра Маседоніо відлунювала ідеї Шопенгауера, Берклі і Г’юма . Він був здатний на рівних сперечатись із Борхесом про нові шляхи думок. Його філософські ідеї були комплексні так само, як його письмовий ексцентричний стиль, котрий навчив Борхеса сприймати все із скептицизмом. На зразок Казінос-Ассенса у Мадриді, Фернандес щосуботи керував нічним літературним гуртком у Буенос-Айресі. Можна звинувачувати його в європейському досвіді чи його новознайденому ентузіазмі, але Борхес кинуся жити з усім запалом молодого митця, талант якого швидко зростав. Почав писати поеми, у яких вихваляє місцевий колір, крім того він разом із деякими друзями заснував ультраїзтичний журнал під назвою “Призма”. У 1923 році Борхес почував себе готовим, щоб здати до друку свій перший збірник віршів “Пристрасть до Буенос-Айреса”. Книга, яка мала 64 сторінки, була профінансована його батьком; палітурка, виконана Норою, була виготовлена із дерев’яної гравюри. Не дуже дбали про прибутки, тому майже всі три сотні копій були роздані безкоштовно.

      У 1923 році сім'я повертається до Європи, у Швейцарію, для продовження офтальмологічного лікування батька. В Іспанії Борхес розчаровується, коли дізнається, що рух альтруїстів зник; проте в Іспанії була сприятлива критика на збірку “Жар Буенос-Айреса”. Окрім того з'явилися опубліковані його поеми в іспанському журналі “Ревіста де Оксіденте” . Коли Борхес і його сім'я повертаються в Аргентину у 1924 році, він відкриває, що має невелику репутацію як поет. Здавалося, що його тактика прикритого книжного розміщення не дала жодного результату.

      Вся работа доступна по Ссылке