Бачення з Бібліотечного Підвалу: Серединне довічне повторне народження

     

      Найбільше побоювання Борхеса було в тому, що втратив свою творчу здатність, що хвороба викурила з нього натхнення. Фактично, ніщо не могло б бути далі від правди – він взявся за творчу дугу, яка зрештою принесла йому світову славу. У спробі відкрити, чи й досі він володіє творчими здібностями, він написав нову історію в іншому стилі і так, щоб вона була чим-небудь унікальною. Результатом став “Піер Менеард, автор Дон-кіхота”. Наступний твір “Tlin,Uqbar, Orbis Tertius”. Обидва твори були опубліковані у журналі Сур за редакцією Вікторії Окампо. Захоплений новою хвилею натхнення, він почав писати новели в підвальному приміщення бібліотеки, в той час, як його колеги по роботі, займалися плітками, Борхес писав перші лінії постмодернізму. “Бібліотека Бавеля” була вираженням його кошмарних алегорій своєї роботи, за ними з’явилися інші новели. У 1941 році з’явився друком збірник творів під назвою “Сад розбіжних стежинок”, збірник, який потім ввійшов до складу іншого збірника “Винахідник” та передрукованій у “Вигаданих історіях” у 1944 році. У 1942 році Борхес друкує “Шість задач для дона Исидро Пароди”, збірник пародійно-детективних новел у співавторстві з Бьой Касаресом під загальним псевдонімом Бустос Домек. Додаючи до цих нових творів, де винахідливо обоє автори змішують філософію, факти, фантастику і таємничість, Борхес починає знову писати політичні статті. Статті, які з’явилися у журналі “Ель оґар”, більше критикували загальні тенденції для цього часу, ніж підтримували будь-яку партію: анти-семітизм, нацизм і зростання схильності до фашизму. Іронічно Борхес став знаменитий через ці статті більше, ніж через свої чудові фантастичні новели, що довгий час залишалися неопублікованими – це йому завдало чимало клопоту, коли у середині сорокових років до влади прийшли фашисти.

      Вся работа доступна по Ссылке