Поезія Борхеса

     

      Ґільєрмо Сукре у свої роботі “Борхес – поет” пише, що Борхес є, як Мальарме і Валері, поет поетів, “свята людина, яка досліджує в прототипах, в істотних формах світу” .

     Борхес, так само, як у своїх історіях та есе, писав філософську поезію, в якій відновлював непошкоджений спів міфів людської культури та магічне захоплювання ними. “Я спостерігав, що Борхес відмовився писати поеми за схемою Едґара По, тобто поеми інтелектуально заплановані. Але його поеми не народжувалися з ініціативи чутливості, а із жорстокого читання по колу або із мотивів, що універсалізують, що роблять безчасовим своєрідне походження тексту. Кожна реальність Борхеса перетворюється у текст: раптове, екстраординарне, недоречні речі, набувають в його руках відбірного та симетричного почуття. Вірші Борхеса відгадують таємницю, метафізику, розчиняють реальність, за допомогою поєднання образів та дивовижних метафор. Дивовижно те, що вони вітають і відстоюють безсаклральний матеріалістичного стан речей. Неруда і Франсіс Понґе були спроможними віршувати природну силу речей; Борхес – реальність речей, можливості, що речі є просто азбукою незнайомої книги, всесвіту: “Всі речі є слова

      мови, в якій Хтось або Щось, ніч і день,

      пиши цю безмежну незрозумілу мову,

      яка вважається історією світу”.

      Поезія Борхеса, це поезія без великих новин стосовно формальності – з одного боку – з іншого, це поезія літературних знахідок, де містично асоціюється та співвідноситься, екзотеричне із езотеричним, що відшкодує буття та існування і, що об'єднує екзотичне (нордичне) з гаучиським і так додає до поезії художню пропозицію. Борхес творив літературу, філософуючи, і філософував творячи літературу. Праця Борхеса – це гіпотеза літератури. Темами його творів так, як і його історій, були смерть, час, етика, особиста ідентичність. При згадуванні сліпоти, наприклад, указує напрямок до гностичних перспектив.

      Вся работа доступна по Ссылке