ДИТЯЧИЙ ЦЕРЕБРАЛЬНИЙ ПАРАЛІЧ (ДЦП): МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ
Сучасна медицина виходить із визнання єдності соматичного і психічного, організму й особистості у всій складності їхніх взаємовідносин. Цій проблемі в минулому приділяли велику увагу відомі російські лікарі М.Я. Мудров, С.П. Боткін, Г.А. Захарьян, Р.А. Лурия й ін. Фундаментальною для даної області досліджень залишається психосоматична проблема.
Вітчизняними психологами (Виготський, Божовіч., Ельконін. та ін.) процес психічного розвитку дитини оцінюється як становлення її особистості, формування її як члена суспільства. Рушійною силою цього розвитку є власна діяльність дитини по оволодінню дійсністю, опосередкована її відношеннями з дорослими. Одне з найважливіших протиріч – відношення між двома основними тенденціями в розвитку дитини: потребою жити життям дорослих, займати визначене положення в житті товариства і тенденцією до самостійності (Д.Б. Ельконін).
Л.С. Виготський виділяв у будь-якому віці як етапи психічного розвитку такі категорії: соціальну ситуацію розвитку; основні новотвори періоду; особливості системної будівлі свідомості [ ].
«Соціальною ситуацією розвитку» Л.С. Виготський називав «особливе сполучення внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, що є типовим для кожного вікового етапу й обумовлює і динаміку психічного розвитку протягом існуючого вікового періоду, і нові якісні утворення, що виникають до його кінця» [ ]. При такому розгляді «середовище» стає не умовою і не обстановкою розвитку, але його джерелом, що забезпечує формування специфічно людських властивостей [ ]. Єдність внутрішніх процесів і зовнішніх умов робить припустимим об'єднання в понятті «соціальна ситуація розвитку» таких різноякісних моментів, як: зсуви, що відбуваються в організмі; зміна у змісті діяльності, суспільному становищі і структурі соціальних ролей; перерви в структурі товариства і колі «значимих інших», на які індивід орієнтується; розвиток психічних процесів і спроможностей; зсуви в мотиваційній сфері і ціннісних орієнтаціях.
Інвалідність, важке хронічне соматичне захворювання істотно змінюють всю «соціальну ситуацію розвитку» людини. Воно змінює рівень її психічних можливостей здійснення діяльності, веде до обмежування кола контактів з оточуючими людьми, до обмежування її діяльності в цілому, до зміни “внутрішньої позиції” відносно життєвих обставин [ ]. «Усякий тілесний недолік ... не тільки змінює відношення людини до світу, але насамперед позначається на відношеннях із людьми. Органічний дефект, або порок, реалізується як соціальна ненормальність поводження» [ ].
У умовах інвалідності, хронічної хвороби в підлітків спостерігається звичайно виражена готовність до іпохондричного типу реагування, виникають невротичні іпохондричні розлади, істеричні і істероформні порушення. Як правило, інвалідність і хронічні захворювання в дитячому віці супроводжуються патологічним формуванням особистості [ ].
Захворювання на дитячий церебральний параліч (ДЦП) – це завжди велика драма не тільки для того, хто є хворим, але й для його батьків та родичів, які є здоровими: вони самі дійсно є або вважають себе (безпосередньо або опосередковано) винними в цієї ситуації. У зв`язку з цим виникають й серйозні проблеми внутрішньосімейних відносин, коли батьки звинувачують один одного в захворюванні дитини, що призводить до розлучення а інколи й до суїцидальних спроб.
Вся работа доступна по Ссылке
