Нормативний захист прав дитини в Україні і в світі. Конвенція ООН
Права людини регулюються як внутрішньодержавним, так і міжнародним правом. Стаття 55. Конституції України говорить: «Кожен має право після використання всіх національних засо¬бів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів європейських і міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна». [29; 32]
“Світовою конституцією прав дитини” називають Конвенцію про права дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року (Додаток Б). З тих пір Конвенцію ратифікували уряди всіх країн, за винятком Сомалі та Сполучених Штатів Америки. Норми цієї конвенції діють як складова національного законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.
Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вживання державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.
У різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але об’єднує усі держави по відношенню до дітей повага до дитини, її правам та інтересам, турбота і любов.
Міжнародне співтовариство в особі Організації Об’єднаних Націй вже кілька десятиліть працює над тим, як поліпшити умови життя і всебічного по¬вноцінного розвитку дітей усього світу. Наслідком цього став ряд надзвичай¬но важливих міжнародних документів стосовно прав дітей і забезпечення їх виживання, розвитку та захисту. [9; 38]
У сучасному міжнародному праві загальне визнання дістало положення про те, що «дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження». Потреба в такому особливому захисті дитини вперше була проголошена у Женевській декларації прав дитини 1924 р., а потім визнана в Загальній декларації прав людини 1948 р. і Декларації прав дитини 1959 р. та закріплена в Міжнародному пакті про громадські і політич¬ні права 1966 р. (ст. 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціаль¬ні та культурні права (ст. 10), у Конвенції ООН про права дитини 1989 р. Більше того, склалися міжнародні стандарти прав людини - загальнообо¬в’язкові уявлення про мінімальні стандарти поведінки з людьми у демокра¬тичному цивілізованому суспільстві, які закріплені в універсальних міжна¬родно-правових актах і відображають узагальнений акумульований досвід людства. Закріплення таких узагальнених стандартів у національному законо¬давстві дає змогу реалізувати ідею єдності людства, яка потрібна для його ви¬живання.
Деякі законодавчі акти Європейського Союзу щодо найгірших форм дитячої праці є обов’язковими для виконання країнами-членами, у тому числі Румунією та Болгарією. Серед них варто згадати такі:
1. Директива Ради ЄС про захист молоді на робочому місці від 22 червня 1994 року встановлює мінімальний вік працевлаштування 15 років (у виключних випадках 14 років) та вимоги щодо робочого часу, відпочинку, відпусток, перерв для працюючих дітей, відповідно до Конвенції МОП про мінімальний вік для прийому на роботу 1973 року.
2. Рамкове рішення Ради ЄС про боротьбу з торгівлею людьми від 19 липня 2002 року дає визначення торгівлі, що узгоджується з визначенням Палермського Протоколу.
3. Рамкове рішення Ради ЄС про протидію сексуальній експлуатації дітей та дитячій порнографії від 22 грудня 2003 року визначає дитячу порнографію як матеріали, що візуально зображують дитину (або особу, що здається дитиною, або комп’ютерний образ дитини), залучену до сексуально розбещених дій та/чи показ їхніх статевих органів/лобкової зони (Стаття 1).
Міжнародні документи, спрямовані на захист дітей від торгівлі, сексуальної експлуатації, жорстокого поводження, використання найгірших форм дитячої праці:
1. Документи, які декларують необхідність дотримання та захисту прав людини, у тому числі дітей: Загальна декларація прав людини 1948 р.; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і куль¬турні права (ст.10); Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 23 і 24).
2. Документи, які окремо наголошують на захисті прав дитини: Женевська декларація прав дитини 1924 р.; Декларація прав дитини 1959 р. (Додаток В); Конвенція про права дитини 1989 р. (ст. 1—41).
3. Документи, які спрямовані на боротьбу з торгівлею людьми: Конвенція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і з екс¬плуатацією проституції третіми особами (1940 р.); Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.); Додатковий протокол до Конвенції ООН по боротьбі із транснаціональною організованою злочинністю «Про попе¬редження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї» (2000 р.); Рекомендації Ради Європи.
4. Документи, які спрямовані на боротьбу з різними фор¬мами експлуатації та торгівлі дітьми: Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи «Про сек¬суальну експлуатацію, порнографію, проституцію, а також торгівлю людьми та підлітками»; Факультативний протокол до Конвенції про права ди¬тини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, відповідно до якого перелічені діяння визна¬ються злочином незалежно від місця скоєння.
5. Конвенції Міжнародної організації праці: Конвенція про заборону та негайні заходи щодо лік¬відації найгірших форм дитячої праці № 182 (1999 р.). [47; 49]
