Дослідження законодавчої бази щодо управління персоналом українських підприємств
Трудові відносини — це стійкі зв'язки між людьми в процесі трудової діяльності. До них належать: відносини між роботодавцем і найманими працівниками, між керівниками і підлеглими, між робітниками і трудовим колективом, між адміністрацією і персоналом [5].
Правовою основою регулювання системи трудових відносин є закон України «Про колективні договори і угоди». На державному рівні управління Указом Президента України створена тристороння комісія з регулювання суспільно-трудових відносин, завданням якої є підписання генеральної угоди, розгляд галузевих тарифних угод і регулювання трудових спорів. Персональний склад комісії визначається указами Президента при дотриманні принципів паритетного представництва, рівноправності і взаємної відповідальності сторін соціального партнерства — представників Уряду України, українських об'єднань профспілок і об'єднань роботодавців.
Закон встановлює правові основи розробки, укладання і виконання колективних договорів в організації і різного роду угод з метою сприяння договірному регулюванню соціально-трудових відносин і узгодження соціально-економічних інтересів працівників і власників. Сторони й учасники колективного договору і угод можуть передбачити положення конкретизації і подальшого розвитку соціального партнерства та тристоронньої співпраці з питань соціально-трудових відносин. Соціально-трудові відносини ґрунтуються на принципах:
- добровільності і рівноправності сторін;
- взаємної поваги їх позицій.
Отже, соціально-трудові відносини - це система взаємних узгоджень, компромісів, угод і договорів між роботодавцями і найманими працівниками за участю держави. Формування соціально-трудових відносин пройшло чотири етапи свого розвитку — від ранньокапіталістичного, при повній незахищеності працівників від роботодавця, до соціального партнерства.
Соціальне партнерство є найприйнятнішим методом оптимізації досягнення балансу інтересів роботодавців та найманих працівників. Відносини соціального партнерства мають колективний характер, бо в їх основі лежить колективний інтерес об'єднань працівників — професійних спілок з одного боку; з іншого — об'єднань власників-акціонерів, спілок підприємств [5].
Регулювання соціально-трудових відносин в організації здійснюється на договірній та адміністративній основах [5].
На договірній основі — через систему колективних договорів, консультацій, переговорів та індивідуальних трудових угод чи контрактів.
Адміністративна основа реалізується через систему управлінських рішень і методів управління.
Соціально-трудові відносини на підприємстві регулюються системою норм і нормативів, які випливають із Конституції України і Кодексу Законів про працю України.
Система норм і нормативів, що встановлена на основі законодавства, дає змогу встановити вертикаль, яка буде нормативно-правовим підґрунтям для переговорів соціальних партнерів і укладання ними колективних договорів і угод.
До сфери нормативно-методичного і статистичного забезпечення соціально-трудових відносин входять:
соціальне і трудове законодавство;
стандарти (нормативи) основних соціальних гарантій;
договірне регулювання соціально-трудових відносин;
правова основа регулювання індивідуальних, колективних трудових спорів і конфліктів;
умови праці (норми безпеки та гігієни праці, граничні рівні важкості праці й шкідливості умов, нічна праця);
стандарти безпеки праці й стану довкілля на виробництві;
встановлення гарантій, компенсацій і пільг;
матеріальна відповідальність за завдану шкоду роботодавцеві або працівникові;
Формування і відтворення здатності до праці має важливе значення як для роботодавця, так і для працівника. Роботодавець зацікавлений утому, щоб працівник повноцінно виконував покладені на нього трудові функції, виробничі завдання.
