Становлення і розвиток науково-методичної роботи в технікумах
З історії розвитку освіти відомо, що підготовка середньої ланки фахівців
для різних галузей виробництва здійснювалась впродовж тривалого періоду. У витоках створення технікумів стояли спеціальні школи – «професійні школи» (кінець XIX - початок XX століття).
В цей період бракувало системності в організації навчально-виховного . процесу, зокрема, в методичній роботі цих навчальних закладів; «спостерігалась різноманітність навчальних планів і програм. Єдиного підходу до їх складання не було. Вони (навчальні плани) включали загальноосвітні предмети та заняття у майстернях» [39]. Саме тому, почали створюватися навчальні заклади (міські, нижчі технічні училища, реальні училища), в освітній діяльності яких враховувались зазначені вище недоліки. Так, нижчі технічні училища надавали додаткові знання, що були необхідні тим, хто був на сходинку вище робітника. Випускники цих закладів працювали на нижчих технічних посадах. Однак, за існуючими правилами, вони не могли продовжувати навчання у навчальних закладах більш високого розряду. Так звані «тупікові» школи створювались для того, щоб, закінчивши курс, учні не виходили з того прошарку робітників і службовців, для яких готувала їх школа. То була політика держави. Таким чином, зникала наступність в освіті, що, в свою чергу, зумовило скорочення у 1902-1910 роках загальної мережі професійних закладів. У середніх технічних закладах велась підготовка техників – найближчих помічників інженерів та інших вищих керівників промислової справи. До цих закладів належали: механічні, хімічні, гірничозаводські, сільськогосподарські, будівельні, землемірно-агрономні та інші училища. До середніх технічних закладів мали право вступати тільки вихованці реальних училищ та гімназій (але переважна кількість яких намагалась вступити, перш за все, у вищі технічні школи). Після закінчення середніх технічних закладів більшість випускників продовжувала навчання у вищих закладах освіти, а на виробництво йшла незначна кількість. Цей факт зазначався як недолік функціонування спеціальних шкіл.
Співвідношення між теорією і практикою в навчальному процесі залежало від типу спеціальної школи (нижча, середня),її цілей та завдань. У них велась підготовка спеціалістів – майстрів, організаторів виробництва та ін. На зміст, методи навчання в закладах такого типу особливим чином впливали рівень попередньої загальноосвітньої підготовки учнів, а також рівень розвитку економіки країни і, зокрема, окремих галузей виробництва. Ці навчальні заклади були найбільш доступними для широких верств населення.
Термін «технікум» почав з'являтися у 1920-1921 рр. в матеріалах Наркомату УРСР - постановах, бюлетенях (до цього цей термін не вживався). Назва «технікум» (з грецької - досвідченість, вміння) була характерною тільки для навчальних закладів Радянського Союзу, хоча, і в інших соціалістичних країнах існувала система спеціальної середньої освіти.
Спочатку технікуми вважались середніми спеціальними навчальними закладами, але в 1922 році технікуми де-юре було визнано вищими навчальними закладами. Вузами визнано лише найбільші з них, а решту переведено до категорії профшкіл або закрито. Таким чином, з 1922 р. до 1930 р. в Українській РСР технікуми випускали спеціалістів вищої кваліфікації вузького профілю.
Виникла проблема науково-методичного забезпечення діяльності цих навчальних закладів. В названий період формується національна система методичного забезпечення професійної освіти, удосконалюється управління цією системою, створюються нормативно-правові документи щодо фахової підготовки майбутніх кадрів, налагоджується видавнича діяльність, друкуються методичні матеріали. Досить важливим стало вдосконалення навчальних планів та програм, методик викладання з різних спеціальних предметів; «з'явилися нововведення (запровадження суспільно-політичних предметів, стажування; були спроби планування кількості підготовки фахівців для забезпечення певних галузей народного господарства)» [39].
Вся работа доступна по Ссылке
