Теоретичні аспекти формування ринку земель

     

      Одним із найважливіших завдань сучасної земельної реформи в Україні є формування ринку землі. Без нього навряд чи можна вважати цілісний і логічно завершеним перетворення земельних відносин на зразок європейських. У процесі реформування земельних відносин в Україні в напрямі адаптації їх до ринкових, які домінують у світовій економіці, природно постало питання про включен¬ня землі в єдиний товарний комплекс, надання їй змісту товару [1,2]. При цьому виникли питання: як має бути органі¬зована торгівля землею; як слід визначати її ціну, зокрема, ринкову; як перетворення землі в товар вплине на економічний стан України; якою має бути роль держави в управлінні використанням земельних ресурсів; чи повинен іс¬нувати ринок землі, мати чітко законодавче визначені обмежен¬ня, чи бути нерегульованим. Зважаючи на виключно соціальне, економічне та екологічне значення несільськогосподарських угідь, постає питання про доцільність організації самостій¬ного ринку земель несільськогосподарського призначення.

      Роздержавлення і приватизація земель, передача їх у при¬ватну власність лікві¬дували монополію держави на землю, створили реальну пере¬думову для функціонування ринку земель несільськогосподарського призначення. Останній, як свідчить світовий досвід, сприяє виявленню високоефек¬тивних господарників, концентрації земельних ресурсів у їх власності та користуванні, забезпеченню раціонального, ефек¬тивного й екологічного використання земель, вирішенню важливих соціальних завдань [3].

      Ринок землі не має обмежуватися лише купівлею-продажем земельних ділянок. У його сферу включається орендний оборот землі, її іпотека та міна, товарний, фінансовий і валютний ринки. Він активно впливає на рух робочої сили, стає дієвим механізмом економічного обороту земельних ді¬лянок між їх власниками та користувачами, сприяє вирішенню проблеми конкурентного попиту і пропозиції на землю еко¬номічними методами на основі нормативно-правових актів з використанням відповідної інфраструктури.

      Ринкова трансформація відносин власності, визначення землі як товару та переваги приватної власності стають очевидними , коли існує діючий ринок земель.

      Ринок землі – це стабільність прав власності, можливість передачі їх від однієї особи до іншої, це відповідність цін на землю її дійсній вартості [4].

      Зважаючи на фундаментальну сутність поняття ринок, під ринком землі слід розуміти процес взаємодії попиту і пропозиції на землю, їх задоволення на основі товарно-грошових відносин, особливості яких зумовлюються специфікою товару «земля». Для існування та ефективного функціонування ринку землі в державі необхідні певні передумови. До найважливіших з них слід віднести такі:

      1.Наявність землі як товару. Відомо, що земля є природ¬ним об'єктом, на виробництво якого не затрачена жива та уречевлена праця, що визначає вартість, тому вона не є товаром. Статус останнього їй може надати держава.

      2. Земля має бути власністю, якою вільно розпоряджаються фізичні та юридичні особи.

      3. Наявність суб'єктів ринку — юридичних і фізичних осіб, яким потрібно здійснити відповідні операції із землею -купівлю, продаж, міну, заставу, передачу в оренду, суборенду тощо. 4. Постійний попит і пропозиція на земельні ділянки.

      5. Установлена державою правова основа для здійснення

      операцій із землею на основі товарно-грошових відносин.

      6. Забезпеченість потенційних суб'єктів попиту на землі грошовими коштами.

      7. Потреба власників землі в оборотних коштах, які можна одержати через її заставу (іпотеку). 8. Земля має стати капіталом, тобто брати участь у виробництві, як основний засіб давати додаткову вартість, в якій зацікавлені організатори виробництва.

      9. Наявність:

      • суб'єктів, які мають бажання одержувати доход за рахунок операцій із землею;

      • тіньового обороту землі, необхідність його легалізувати.

      10.Потреба:

      • держави в залученні додаткових коштів у бюджет за раху¬нок обороту землі;

      • підвищенні ефективності використання землі на основі виявлення високоефективного господаря;

      • вільному перерозподілі земель;

      • забезпеченні свободи та економічної незалежності суб’єктів ринку;

      • посиленні охорони та захисту земель від деградації, ерозії і виснаження;

      • забезпеченні переходу до моделі сталого землекористування.

      11. Готовність держави до здійснення регуляторної ролі по управлінню земельними ресурсами шляхом використання ринку землі

      12. Наявність інфраструктури для обслуговування операцій із земельними ділянками Усі зазначені передумови, крім інфраструктури, в Україні практично існують [5].

      Вся работа доступна по Ссылке