Державне регулювання в сучасних умовах розглядається як макроекономічний регулятор відтворювальних процесів, спрямований на реалізацію стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку держави. Питання удосконалення системи державного регулювання соціально-економічного розвитку мають розглядатися в єдиному комплексі з питаннями удосконалення системи перспективного бюджетного прогнозування та планування.
Перспективне прогнозування видатків бюджету є важливим інструментом державного регулювання економічних і соціальних процесів, оскільки обґрунтовує напрями використання бюджетних коштів у майбутньому з урахуванням визначених цілей та пріоритетів соціально-економічного розвитку держави на середньо- та довгострокову перспективу.
Незважаючи на вагомі кроки, здійснені останніми роками у напрямі вдосконалення системи бюджетного регулювання у сфері видатків, необхідним є подальше поглиблення бюджетної реформи з метою підвищення ефективності та результативності впливу бюджетних видатків на реалізацію перспективних завдань економічного та соціального розвитку України шляхом запровадження системи довгострокового бюджетного прогнозування. Науково обґрунтоване визначення обсягу та структури бюджетних видатків на довгострокову перспективу з урахуванням забезпечення їх максимально ефективного та результативного впливу на соціально-економічний розвиток держави та регіонів, безперечно, створить передумови для прискореного економічного зростання на інноваційно-інвестиційній основі та підвищення життєвого рівня населення України.
Активне використання видатків бюджету як інструменту регулювання економічного розвитку розпочалося з часів світової економічної кризи 30-х рр. XX ст. Кейнсіанська теорія державних фінансів (Дж. Кейнс, А. Хансен, П. Самуельсон, А. Лернер, Р. Масгрейв, Г. Екклі, У. Хеллер, Дж. Пекман, Дж. Хікс) розглядала бюджет як важливий інструмент регулювання сукупного попиту. Згідно із зазначеною теорією, в умовах економічного спаду держава має скорочувати податкове навантаження на економіку і збільшувати видатки бюджету, допускаючи бюджетний дефіцит і посилюючи таким чином додатковий попит в економіці. В умовах економічного зростання бюджетне регулювання має стримувати сукупний попит, збільшуючи податкове навантаження та зменшуючи видатки бюджету. Дефіцити бюджету могли зберігатися і при зростанні виробництва для стимулювання економіки та досягнення ще більших темпів зростання. Однак проблемам нагромадження державного боргу, зростання інфляції у кейнсіанській теорії не приділялося достатньо уваги. Криза державного регулювання на основі кейнсіанського вчення у 70-х рр. XX ст. стимулювала до пошуку нових, більш ефективних методів державного регулювання соціально-економічного розвитку.
