Оцінювання бюджетних програм

     

      Важливим аспектом функціонування ПЦМ у бюджетному процесі є оцінка бюджетних програм. У зарубіжній літературі слово «оцінка» дуже часто застосовують паралельно із терміном «оцінювання». Так, американський вчений К. Вайс дає таке визначення: «Оцінюванням називається систематична оцінка операцій та/або результатів програми чи політики порівнянно з комплексом явних і неявних стандартів з метою удосконалення програми чи політики» [370, c.274]. Шведський вчений Е. Ведунг називає оцінювання ретельним ретроспективним визначенням достоїнств, вартості й цінності адміністрування, результатів і наслідків дій урядових установ, яке має значення для майбутніх практичних ситуацій. Іншими словами – це процес відокремлення вартого від невартого, цінного від непотрібного.

      Після відбору програми для оцінювання необхідно прийняти рішення про характер потрібної інформації та її джерела. При цьому визначається взаємозв’язок між питаннями, що належать до постановки цілей і здійснення програми.

      Як зауважив американський економіст Е. Лехан, не можна не визнавати того факту, що майже всім оцінкам властиві похибки, що ні мистецтво, ні наука, ні статистика не здатні позбавити процес оцінки від впливу людського судження і ймовірності помилки. Питання полягає не в тому, наскільки точною є оцінка, а в тому, наскільки вона помилкова і яким чином розробник бюджету може звести нанівець загальний вплив неминучих похибок у оцінках або хоча б зменшити його до припустимого рівня відхилення. Забезпечення точності тих деталей, на які спирається оцінка, – шлях до зменшення похибки. На зменшення похибок у таких деталях спрямовані методики бюджетних оцінок. Виділяють п’ять загальних підходів до проведення бюджетних оцінювань, в основі яких лежать методи: потреб, екстраполяції, кореляції, аналізу попиту і дисконтування [330, c. 193]. При застосуванні методу потреб для бюджетних оцінок необхідно зібрати інформацію (враховуючи інформацію про витрати) про відповідні статті бюджетного запиту. Знаючи, яка потрібна кількість одиниць, та маючи інформацію про вартість одиниці, розробник бюджету може зробити оцінку з допомогою відносно простих арифметичних дій. Однак у центрі цього поширеного методу оцінювання лежить ціна речі, а не її вартість. Підхід на основі екстраполяції базується на поточному й минулому досвіді. Він передбачає застосування різних методик прогнозування.

      В основі методу кореляції лежать статистичні принципи та процедури. При застосуванні цього методу увага зосереджується на співвідношеннях між незалежними й залежними змінними, на підставі яких будуються бюджетні оцінки, наприклад, співвідношення між кількістю споживачів послуг, що надаватимуться в межах конкретної програми, та обсягом послуг, який забезпечується цією програмою. Хоча цей підхід корисний, він не набув великого поширення через загальний брак розуміння статистичних методів [121, c. 49].

      Метод аналізу попиту наголошує на взаємозв’язку між якістю, кількістю послуг і методами їхнього надання. Він виходить з того, що між попитом на послуги та бажанням платити за них (або одержати певне субсидування за кошти бюджету) існує взаємозв’язок.

      Вся работа доступна по Ссылке