Стратегічні пріоритети економічного розвитку України
Термін «стратегічне управління» був введений у лексикон науковців та бізнесменів-практиків наприкінці 60-70 років XX століття, коли відбулося зміщення центру уваги менеджерів з внутрішнього середовища підприємства на його зовнішнє оточення для забезпечення своєчасної та адекватної реакції на зміни, що постійно відбуваються. Спроби класифікувати підходи до визначення поняття «стратегічне управління» у роботах [44, 99, 111] та інших науковців, свідчать про те, що такі підходи виникають залежно від цілей дослідження і аспектів розвитку теорії і методології стратегічного управління і їхня кількість практично дорівнює кількості самих визначень.
У контексті данного дослідження у визначеннях поняття «стратегічне управління» доцільно виділити, по-перше, репрезентацію вихідної ідеєї стратегічного управління – ідеї необхідності врахування взаємозв’язку та взаємовпливу зовнішнього та внутрішнього середовища при визначенні цілей підприємства. Тлумачення І.Ансоффом поняття «стратегічне управління» може бути зведене до діяльності, пов’язаної з визначенням цілей і задач організації та забезпеченням взаємовідносин між організацією і зовнішнім оточенням, що відповідає її внутрішнім можливостям і дозволяє залишатися сприйнятливою до зовнішніх вимог [5, 6]. Хіггінс Дж. М. розглядає стратегічне управління як процес управління з метою здійснення місії організації завдяки взаємодії організації з її оточенням [322]. Ця ж вихідна ідея закладена у визначеннях А. Шендела і Р. Хаттена [147], С. Серто і П. Пітера [316], А Чендлера [269], П. Друкера [67] та багатьох інших, а опосередковано вона присутня практично в усіх визначеннях.
Другий важливий аспект у визначеннях терміну «стратегічне управління» можна умовно назвати структурним, оскільки він акцентує увагу на складових системи стратегічного управління. За А.А.Томпсоном та А.Дж.Стріклендом стратегічне управління - це безперервний процес розвитку компанії, визначення цілей, формування стратегії, здійснення стратегічного плану з оцінкою діяльності, реалізації і корекції стратегій [258]. С. Попов трактує даний термін як підсистему менеджменту організації, яка здійснює весь комплекс робіт професійної діяльності по стратегічному аналізу, розвитку, реалізації і контролінгу стратегії організації [246]. Вказування на складові стратегічного управління присутнє у визначенні М. Портера [175], А.П. Слоана [252], Л. Перрі, Р. Скотта, Н. Смолвуда [327], Д. Пірса і Р. Робинсона [236], Г. Мінцберга [142] та інших. Компіляція сутнісних ознак стратегічного управління, акцентованих у різних визначеннях данного поняття, а також в роботах [244, 245, 250], дозволяє виділити у найбільш загальному вигляді складові стратегічного управління.
І, нарешті, третій важливий момент, який проявляється особливо у визначеннях останніх років, це перехід від мікроекономічного рівня до рівня мезо- і макроекономічного. Він зустрічається в роботах Л. Шевчук [279], О. Демидюк і О. Кушнірецької [199], А. Колодійчука [111].
Більшість науковців погоджується з думкою, що центральною ланкою процесу стратегічного управління є розробка стратегії. З часів І. Ансоффа і М. Портера, коли стратегія розглядалася як повністю систематизований процес, що вказує на чітку послідовність кроків і активно використовує аналітичні інструменти і методи, які розглядаються як найкращій спосіб гарантованого досягнення успіху [111, 175], сьогодні тлумачення поняття «стратегія» значним чином урізноманітнилося.
Вся работа доступна по Ссылке
